У 1987 році в маленькому містечку на захід від Белфаста посеред групи людей, що зібралися ушанувати пам’ять загиблих у війні, вибухнула бомба, підкладена Ірландською Республіканською Армією. У результаті вибуху загинуло одинадцять людей і шістдесят три отримали поранення. Серед загиблих була двадцятирічна Марі, дочка Гордона Вілсона, члена сенату, автора книг, лідера руху примирення між католиками і протестантами Ірландії. Марі отримала смертельне поранення і померла на руках прибулого батька. Її останніми словами були: «Тато, я тебе дуже люблю». Після того, що сталося, Гордон Вілсон сказав: «Я не відчуваю ненависті, я молитимуся, сьогодні і щовечора, щоб Господь простив їх».
А от другий, протилежний випадок. Одна християнка, багаторічна парафіянка протестантської церкви, розповідала мені, що б вона зробила людині, яка, не дай Боже, вб’є її дитину. Як би вона її тяжко і повільно вбивала своїми руками. Від її детальної розповіді мені стало ніяково. Почути таке саме від християнина? – щонайменше, дивно. І страшно.
Ця жінка не була в такій трагічній ситуації – втратити дитину, і невідомо, як би вона реально повелася, опинившись у ній, але вже зараз, у теорії, вона знала, що робитиме. І теорія ця була жахлива і далека за своєю суттю від християнства, від Духа Христового. Питання: хто викладає таким християнам теорію і наскільки їх християнство реалізується практично? Яке християнство і скільки в ньому Христа?
