Наскільки глибоко живуть у людині її поняття, вірування, принципи, видно за тим, як вона сприймає щось побачене або почуте. Вона або приймає, або відмітає це, залежно від того, як воно узгоджується з її світоглядом. До такої реакції схильні усі люди, окрім тих, хто має звичку спокійно вислуховувати і осмислювати нехай навіть нісенітні або дикі речі. Бо такими (нісенітними і дикими) вони можуть виявитися тільки на перший погляд. Але якщо зупинитися на першому погляді або враженні або взагалі не зупинитися, оскільки це «не може бути» або «це просто єресь», то можна пройти повз ще одну грань багатошарової і різноманітної картини світу. Можна прожити і без неї, не сперечаюся, але навіщо обідняти і звужувати свій погляд? Навіщо дивитися тільки на гори, не помічаючи або принципово відмовляючись дивитися на море, ліс і північне сяйво? Усе це створив Господь, створив для нас!
Не можна стати на позицію, ніби усе, що можна відкрити і пізнати, вже відкрито і пізнане нами. Ми більше не знаємо і не розуміємо з того, що можна дізнатися і пізнати. Так навіщо зупинятися? Окрім гір, є зоряне небо, яке собою не скасовує вершини, скелі і пагорби, але дає ще один привід для захвату…
