«Отже, чекайте на Мене, – говорить Господь, – до того дня, коли Я повстану для спустошення, бо Мною визначено зібрати народи, скликати царства, щоб вилити на них обурення Моє, всю лють гніву Мого; бо вогнем ревности Моєї пожерта буде вся земля» (Соф. 3:8).
Подібних страхітливих місць у Біблії більш, ніж достатньо, що бентежить декого, хто любить більше місця, що говорять про любов Бога і Його довготерпіння. Звісно, якщо людина йде до Бога, почувши про любов Творця до Свого творіння, то це чудово, таку людину лякати і карати надмірно. Але як багато таких людей? От Бог і лякає людину з любові до неї, щоб застерегти і попередити про наслідки гріхів.
Бог погрожує через пророків, лякає жахливими покараннями. І кого це налякало? Апостол Павло писав церкви у Коринфі, що в них є такий гріх, якого не чутно навіть в язичників (1Кор. 5:1), і це при загальному потуранні. Це відбувається в церкві, у середовищі християн, там, де, здавалося б, любов до Бога мала покласти перешкоду будь-яким гріхам, не кажучи вже про витончені. Якщо на них не діють погрози, то проповідь про любов Божу матиме ефект розслаблення.
