«Бо я ЗНАЮ, в КОГО УВІРУВАВ…» (2Тим. 1:12).
Знання і віру Апостол з’єднав за допомогою Христа, бо тільки в Ньому вони і можуть злитися в єдине ціле: «знавіру». Як ні крути, з якого боку ні заходь, все одно це буде обізнана віра або віруюче знання… Знання духу це теж знання, хоч і приходить воно через віру, – такі вже пізнавальні здібності нашого духу. І тому що це знання саме духу[1], віра перевершує собою будь-яке знання, отримане шляхом п’яти почуттів.
Апостол Павло, наприкінці життя озираючись на минулий шлях і підводячи підсумки, каже: «Подвигом добрим я змагався, свій біг закінчив, віру зберіг» (2Тим. 4:7). Він не згадав ні про множинні чудеса, здійснені через нього Богом («людей зціляв»), не згадує і про свої величезні знання («знання примножив»), а радіє, що зберіг віру. І це дозволило далі записати наступне: «А тепер готується мені вінець правди» (8-й в.).
[1] У переліку: дух, душа, тіло, саме духу належить верховенство
