Для одних людей Ісус Христос неординарна особа в історії, для інших (наприклад, хіппі) – «Super star» і гуру. Ще хтось сприймає Його як велику і світлу ідею, як певний моральний орієнтир. Маяк. Аксіому. Щось непорушне, яке, подібно до пісні, «жити і будувати допомагає». Але не Бог і Спаситель, не Особа, з Якою можна мати близькі стосунки тут і зараз
Дійсно, Христос як Син Людський, і неординарна особа, і Суперзірка, і Учитель, і Ідея, і Маяк, і багато що інше. Але Він же і Син Божий. Бог богів, Цар царів. Абсолют. Великий Художник і Архітектор. Ідея усіх ідей, що утілилася, Сенс усіх сенсів, Реальність усіх реальностей. Казка, що відбулася, Слово, що набуло плоті. І Люблячий Отець. Тому Він не просто «жити допомагає», а є самим життям християнина, який має близькі стосунки з Ним.
Він прийшов на землю, коли «настала повнота часу» («за кесаря Августа»). Не раніше, щоб особисто вивести євреїв з єгипетського рабства, і не зараз, щоб, використовуючи телебачення і Інтернет, проповідувати і творити дива в прямому ефірі, на очах мільйонів глядачів. «Повнота» Божого часу… Він приходив вирішити не локальні проблеми (Ізраїль) і не привернути увагу «блаженствами» і притчами, а розв’язати глобальну проблему гріхів усіх людей. Людей, що жили на зорі людства, у глибокій старовині, за «повноти часу», що живуть нині і поспішають нам на зміну…
Христос – лоза, а ми гілки на ній. Він – наріжний камінь, а ми піщинки на ньому. Він – манна небесна, хліб життя, жива вода, Він, якщо хочете, УСЕ, а ми – нічого. Нічого не вартуємо без Нього. І не важимо. Що ми можемо покласти на чашу вагів? Грішки, справи, підлість, лицемірство, гнилизну і сморід… Чи «позитивний образ», статус миротворця, чесноту і інші «заслуги» або маски. І тільки в Ньому ми дійсно стаємо іншими. І щось вартуємо і важимо. Але не раніше, ніж припадімо до Нього.
Я прибічник усіляких громадянських свобод і відстоюю безліч людських прав, але сам відмовляюся від однієї свободи: свободи від Христа! Не хочу її мати, бо при цій «свободі» я стаю рабом гріха…
