Наступного ранку Садівник, як зазвичай, пішов у свій Сад, але побачив щось незвичайне: незважаючи на те що сонце було вже досить високо, всі квіти стояли з закритими бутонами. Крім того, у Саду стояла надзвичайно гнітюча тиша. Не було всієї тієї щасливої метушні, яка зазвичай панувала в Саду, – веселої балаканини квітів, радісного вереску квіткової дітвори та іншого шуму. Квіти мовчали. Навіть аромату не було, адже бутони були закриті.
Садівник почав кликати квіти:
– Гей, Гладіолусе, Ліліє, Розо, Херувиме! Що з вами? Чому ви не розкриваєте бутони?
Відповіді не було. Сад мовчав.
Садівник розпушив клумби, полив квіти водою з Могутніх струмків. Водночас він увесь час продовжував із ними розмовляти, але нічого не допомагало – квіти й далі мовчали.
«Дивно», – подумав Садівник.
Потім він прийшов у Сад пополудні та втретє – перед заходом сонця, але все залишалося, як і раніше.
Наступного дня Садівник полив клумби особливими квітковими ліками, але й це не допомогло. Однак він продовжував приходити та доглядати за квітами так само, як Він робив це щодня з моменту заснування Великого Саду.
Скільки днів квіти тримали бойкот, ніхто точно не пам’ятав. Херувим говорив, що необхідно протриматися якомога довше, аби план спрацював. Але насправді він просто боявся вирішальної розмови із Садівником і як міг її відтягував.
Так чи інакше, все це призвело до того, що квіти стали хворіти й потихеньку в’янути. Почасти це відбувалося через нестачу сонця, бо їхні бутони вдень часто були закриті. До того ж у Саду тепер було зовсім інше життя. Квіти стали злими, дратівливими й заздрили одне одному. Вони злилися на Садівника, бо Херувим запевняв їх, ніби він поливає їх не ліками, а отрутою, щоб зламати опір.
Загалом, колись щасливий Великий Сад перетворився на сумне видовище – країну нещасних, зів’ялих квітів. Навіть Херувим утратив свою колишню красу і став схожим на чортополох. Нарешті він зрозумів, що далі тягнути не можна: якщо негайно не домовитися із Садівником, то всі квіти, а насамперед, звичайно, він – Херувим, можуть просто засохнути.
І він нарешті наважився.
