Одного ранку, після багатоденних зусиль вилікувати квіти, Садівник прийшов, як завжди, у Сад, щоб іще раз спробувати їм допомогти, і раптом почув чийсь кволий голос:
– Садівнику!
Він озирнувся і побачив, що Херувим стоїть із розкритим бутоном, якщо можна було назвати бутоном ті кілька зів’ялих пелюсток, що залишилися від його колись пишної квітчастої корони.
– Ну нарешті, хоч один заговорив! Здрастуй, Херувиме! Поясни мені, що з вами сталося? Чому ви замовкли? Чому не розкриваєте бутони? Ви захворіли?
– Ні, Садівнику, – тремтячим від слабкості голосом, але все ж гордо відповідав Херувим, – квіти не захворіли.
– Справді не захворіли? Тоді що сталося?
– Вони просто на тебе образилися.
– Образилися? За що?
– За те, що ти розпоряджався їхнім життям без їхньої згоди. Ти садив їх, де хотів, не зважаючи на те, що вони відчувають, укладав клумби й газони на свій розсуд і ніколи не питав у квітів, в якому саду вони хотіли б жити.
– Дивовижно! Звідки в них з’явилися такі думки? Адже вони, окрім свого саду, нічого не бачили й не знають, якими ще бувають сади! Їм що, не подобається, як у Саду все влаштовано? Вони ж були щасливі!
– Це правда, і Сад їм подобається, але вони хочуть брати участь у всіх питаннях, що стосуються подальшого життя Великого Саду.
– Стривай, Херувиме, а ти сам що про це думаєш? Ти так говориш, ніби ти не один із них?
– Вони вибрали мене парламентарем і своїм законним представником, – ухильно відповів Херувим.
– Чого ж ви хочете?
– Сам я хочу тільки миру й колишнього радісного життя, але квіти сильно роздратовані, і я не можу їх заспокоїти одними лише вмовляннями. Гадаю, якби ти погодився заснувати раду, до складу якої входив би ти сам та один представник квітів, то це могло б зняти напругу й поступово повернути Сад до колишнього життя. Цей обраний квітами член ради міг би керувати Садом під час твоєї відсутності. Таким чином він був би твоїм заступником і водночас обранцем квітів, якому вони б довіряли. Крім того, він був би гарантом спокою і миру, якого ми всі так прагнемо.
– Он воно що, – Садівник, звичайно ж, уже давно зрозумів, що сталося і куди хилить Херувим. – І цим гарантом збираєшся виступити ти, чи не так?
– Мене обрали квіти, – тихо відповів Херувим, уже усвідомлюючи, що нічого не може приховати від Садівника.
– Знаєш, Херувиме, а ти ж мало не загинув, коли був іще цибулиною. Твоя цибулина ніяк не давала паростків, і я довго рятував тебе, помістивши в посудину зі спеціальними ліками. Коли ти нарешті почав рости, я посадив тебе в центрі клумби на пагорбі, бо переживав за тебе й хотів, щоб ти завжди був у мене перед очима.
– То це тому ти посадив мене в центрі клумби? – вкрай здивовано запитав Херувим.
– А ти вважав чому?
– Не знаю, – зніяковіло відповів Херувим.
– Херувиме, я знаю, чому ти це зробив… Бо не захотів побороти свою гордість.
Херувим хотів заперечити, але Садівник зупинив його і продовжив:
– Пропоную тобі поміркувати над цим і зізнатися в усьому квітам, поки вони всі, та й ти сам, не загинули. Невже ти не бачиш, як ви всі зів’яли? Ще трохи і ви вже не зможете розкрити бутони, навіть якщо захочете.
Херувим мовчав, опустивши бутон. Він зрозумів, що його план повністю розкрито, і міркував, що робити далі. Нарешті, він видавив із себе останні слова:
– Квіти чекають на твоє рішення, Садівнику, – це означало, що він вирішив іти до кінця.
Садівник із жалем похитав головою і, повернувшись, вийшов із Саду.
