Рано-вранці наступного після юдейської суботи дня Марія Магдалина вийшла з дому. Вона несла пахощі, щоб намастити ними Ісусове тіло, оскільки Його не встигли належно підготувати до поховання. На світанку все виглядало інакше; було дуже тихо.
Коли Марія прийшла до гробу, то зупинилася, здивована. Камінь лежав збоку, а гріб був порожній, лежала лише лляна тканина.
Марія стояла зовні й плакала.
Тоді побачила двох ангелів. Вони спитали, чого вона плаче. Схлипуючи, вона відповіла, що не знає, куди забрали тіло Ісуса. Тоді інший голос почувся за спиною:
«Чого ти плачеш? Кого шукаєш?»
Вона повернулась і крізь сльози побачила постать чоловіка, що звернувся до неї.
У відчаї Марія подумала, що це, напевно, садівник.
«Якщо ти забрав тіло, то скажи мені, де Його поклав», – благала вона.
Чоловік озвався знову, промовивши лише одне слово.
«Маріє!»
Марія миттю впізнала Ісуса і впала на коліна.
«Учителю!» – вигукнула вона. Тепер по її щоках збігали сльози радості.
Ісус сказав Марії повернутися й розповісти учням про все, що вона бачила. А також переказати, що Він зустрінеться з ними, перш ніж повернеться до Свого Отця. Марія бігла не чуючи ніг, а прибігши, розповіла учням про все, що з нею трапилося.
