Давайте прочитаємо Євангеліє від Луки 14:27. Там написані Ісусові слова: «І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником». Сьогодні ми поговоримо про Хрест учнівства, або ж про Особистий Хрест.
Чи повинен Ісус самостійно нести Хрест, а весь світ просто крокувати поруч? Ні, у кожного є свій хрест, є хрест і в мене.
Ісус бажав мати послідовників. Але Він не казав: «Прийдіть, і Я обіцяю Вам блакитне небо і благополуччя, здоров’я, багатство і щастя». Він не казав, що християнство – це тільки одне з життєвих благ, які Він дає нам для нашої насолоди. Він не говорив, що негайно дасть нам усі блага небесні і земні.
Ось що Він сказав: «Хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене». Мф. 10:38
Сьогодні усі зусилля Євангельських Християн спрямовані на те, щоб привернути людей до церкви. Звучить світська музика. Рідко проповідується про гріх. І дійсно, наші знамениті проповідники просто відмовляються говорити про гріх. Усі зусилля спрямовані лише на те, щоб ублажити «мирян» і допомогти їм почувати себе комфортно в церкві. Ми забули про святість. Ми забули про покаяння. Забули про те, що для того, щоб бути послідовником Христовим, треба нести свій хрест. У результаті стало дуже важко відрізнити тих, хто називає себе християнами, від невіруючих.
Читаючи Біблію, не можна не дивуватися, наскільки християни І століття відрізняються від християн XXІ століття. Ісус говорив про хрест, який мав брати кожен Його послідовник щодня. «Якщо людина не залишить усього, що має, щодня не братиме свого хреста і не йтиме за Мною, вона не може бути Моїм учнем», – каже Ісус. Нам усім знайомий Хрест Христовий, але що означає хрест учнівства?
Якщо пояснити в декількох словах, то це ціна, яку вам треба заплатити за те, щоб жити для Христа. 2000 років тому усім було відомо, що таке Хрест. Коли хтось ніс Хрест, це означало, що він йшов на смерть, що він більше не повернеться. Його життя закінчене. 2000 років тому на Хресті не було прикрас. Хрест був знаряддям страти.
Прямолінійна істина в тому, що коли Ісус закликає людину йти за Ним, то Він закликає її на смерть. Померти для себе, для думки оточення, для особистих амбіцій, для світської слави або звинувачення, для усіх мотивів, окрім волі Божої.
Уявіть собі, що хтось каже: «Я йду в армію, але там діятиму за своїми правилами. Я залишаю за собою право в будь-який момент не погодитися зі своїм командиром. Коли мені захочеться, я воюватиму, а коли захочу – залишуся в ліжку. Коли захочу – надягну військову форму, а коли захочу – ходитиму в штатському – усе залежатиме від настрою».
Ні, у солдатів усе по-іншому.
І християни… справжні християни… не служать Христу тільки тоді, коли це нічого не вартує.
- Справжні християни слухають тільки голос Божий.
- Справжні християни не люблять світу і ні того, що у світі.
- Справжні християни ніколи не кажуть: «Я служитиму, якщо мені добре заплатять, я пожертвую, якщо інші пожертвують, я буду християнином, але не змінюватиму свій лексикон».
- Справжні християни щодня беруть свій хрест і йдуть за Христом.
Яку ціну вам треба сплатити, щоб бути християнином? Чи доводилося вам колись чути, як людина говорить про свій хрест, як про головний біль? Хрест – це не кран, що підтікає, не розпухлі від артриту суглоби і не злий начальник на роботі. У невіруючих теж бувають неслухняні діти, злі хапуги-начальники і мігреневі болі.
Вашим хрестом є те, що вам треба сплатити, щоб ви у своєму житті могли йти за Христом. Гоніння? Можливо! Біблія каже, що усі охочі жити благочестиво в Христі будуть гнані. Покірність і рішучість? Поза сумнівом!
Д-р Алан Редпет казав: «Я не повірю, що навернення було щирим, якщо в той момент не відбувається повного підкорення Господу Ісусу Христу».
На ці слова апостол Павло голосно б вигукнув: АМІНЬ!
Християнство XXІ століття поставило на чолі церкви не Христа, а уряд. У результаті ми перетворилися на послідовників з «частковою зайнятістю», віддаючи решту часу служінню чому завгодно і коли завгодно.
Один проповідник провів опитування, що б хотіла бачити публіка в церкві, неначе це публіка встановлює правила в церкві Христовій.
Ісус каже, що ніхто не може бути Його учнем, якщо не сплатить ціну. Не можна не діяти. Дружба зі світом є ворожнеча проти Бога. Чи Ісус – Господь для усіх, або Він не Господь для нікого.
Ми глибоко помиляємося, якщо гадаємо, що можна отримати вічне життя, сповідуючи Христа лише на недільному богослужінні, а в понеділок ми кидаємо свій хрест і більше не бажаємо його нести.
2Кор. 5:14-15 говорить про неминучу логіку християнства. «Якщо один помер за всіх, то всі померли …щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого».
Моє «я» бореться за комфорт, задоволення, визнання, компліменти. Світ каже: «Люби себе! Догоджай собі! Ти на це заслуговуєш!»
Усе це повна протилежність тому, що каже Бог, що мені треба принести своє «я» до Хреста Христового і померти, щоб у мені жив лише один Христос.
Євангеліє каже, що Ісус помер за мої гріхи. Він узяв мою провину. Він сплатив за мій гріх. Він став жертвою замість мене. Так каже Євангеліє, але це ще не усе.
Хрест став місцем смерті для мого Спасителя. Він має стати місцем смерті і для мене. Смерті для мого «я», для гріха, для світу.
Ісус не собі догоджав. Як я, будучи Його учнем, можу догоджати собі?
- Мертві не захищають себе.
- Мертві не тримаються за своє багатство.
- Мертві не відстоюють своїх прав.
- Мертві не вимагають визнання.
«І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником», – сказав Ісус.
Можливо, у цих словах ви впізнаєте себе? Це основа християнства. Усе інше лише підробка.
Дитріх Бонхофер розумів це правильно. Християнство без Христа – не є християнство.
«Ісусе, я беру свій хрест і хочу йти за Тобою. Зневажений, залишений Нехай будеш Ти моїм захистом!»
Час повернутися до істинного християнства!
