– Не відпущу! Нізащо не відпущу! – кричала Горобчиха, розчепіривши скуйовджені крила. – Чирикусику, синку, послухай матусю. Навіщо тобі сьогодні летіти на город? Навіщо наражати себе на небезпеку?
– Немає там ніякої небезпеки, мамо! Ми туди щодня літали. Це ж наш город!
– Ти – просто неслух! – Горобчиха повернулася до Горобця. – Батьку, хоч би ти йому щось сказав!
– Цвінь-цвірінь! – грізно подивився на сина Горобець.
– Але, тату!
– Я тобі зрозуміло сказав: цвінь-цвірінь!
Цієї миті до схвильованої гороб’ячої зграйки підлетіла стара Ворона.
– Що сталося, друзі мої? Що за колотнеча у вашій родині?
– Добридень, тітонько Вороно. Хіба ви не чули страшну новину – у нашому городі з’явився Чорний Розбишака? – зробивши величезні круглі очі відповіла Горобчиха.
– А наш Чирикусик хоче туди летіти, – додав Горобець.
– Що за Чорний Розбишака? Як він виглядає? – зацікавилася Ворона.
– Він потворний, страшний і злий. Він ледве не з’їв Чіпа та Піпа, – зацвірінькали горобці, перебиваючи одне одного.
– Тихіше, тихіше! Будь ласка, не всі одразу! Нехай Чіп сам розповість, як усе було.
– Ми з Піпом вирішили полетіти на город рано-вранці. Ще здалеку ми побачили, що серед городу стоїть незнайомець. Він не був схожий ні на нашого Господаря, ані на Сусіда.
– Він був дуже високий, худий. У нього була лише одна нога! – втрутився Піп. – На голові в нього був капелюх, а обличчя зовсім не видно. Ми підлетіли ближче, й тут він як загримає в’язанками консервних бляшанок, які тримав у руках! І як кинеться за нами навздогін!
– Добре, що ми так швидко літаємо, – продовжував Чіп. – Він гнався за нами через увесь город, через луг, аж до старого млина. Він іще з півгодини ходив навколо млина й гуркотів своїми бляшанками. Ми сховалися під стріхою, і він нас не помітив.
– А ви певні, що то Чорний Розбишака гримав бляшанками? Може, то від страху стукотіли ваші боягузливі серця?
Горобчики ніяково перезирнулися. Горобчиха заступилася за синів:
– Не звинувачуйте їх у боягузтві. Іноді корисніше накивати п’ятами, ніж виявити необережність. Наприклад, що ви робите, тітонько Вороно, коли наближається Андрій з рогаткою?
– Кар-кар! Не заперечую, хоробрість у такому випадку недоречна, – погодилася Ворона. – Але, запевняю вас, що ви даремно боїтеся Чорного Розбишаки. Ви ж довіряєте моїй досвідченості, відпустіть Чирикусика зі мною. Ми повернемося неушкодженими, запевняю вас.
– Ура! Я полечу з тітонькою Вороною, можна, матусю? – аж підскочив від радості Чирикусик.
– Ні, ні! – знову захвилювалася Горобчиха.
– Хай летить, – дозволив Горобець.
– Але ж це не розумно! – заперечила Горобчиха.
– Я сказав: цвінь-цвірінь!
Ворона та маленький горобчик полетіли в бік городу. Ще здалеку вони побачили високу дивну постать. Горобча зменшило швидкість:
– Так, вигляд у Чорного Розбишаки справді страхітливий. Давай-но присядемо на тин і поспостерігаємо за ним, – запропонувала Ворона.
Чирикусик радо погодився. Вони вмостилися недалеко від загадкового незнайомця й почали розглядати його.
– Подивися, Чирикусику, у нього лише одна нога. Як ти вважаєш, на одній нозі можна швидко бігати? – спитала Ворона.
– Думаю, що мене йому не наздогнати.
– А як ти гадаєш, чи може він тебе побачити? – продовжувала ставити запитання Ворона.
– Капелюх закриває йому все обличчя, навряд чи він бачить нас, – жваво відповів Чирикусик.
– На мій погляд, у нього взагалі немає обличчя.
– І справді! У нього немає голови, замість голови – капелюх! – зацвірінькав горобчик. – Я не боюся тебе, безголовий Розбишако!
Цієї миті налетів вітер, і в’язки консервних бляшанок у руках Чорного Розбишаки гучно загрюкотіли. Чирикусик аж підстрибнув від страху й сховався за спину тітоньки Ворони.
– Не бійся, малий, – засміялася Ворона. – Це все, що він уміє, – грюкати бляшанками.
– Ви в цьому впевнені? – запитав Чирикусик, визираючи в неї з-за спини.
– Абсолютно! – відповіла Ворона. – Я з ним знайома. Ніякий він не Розбишака, він і ходити не вміє. Це звичайнісіньке собі Городнє Опудало. Навіть бляшанками грюкає не він, а вітер.
– Ха-ха-ха! – засміявся горобчик. – Агов, ти, Опудало Городнє, я тебе не боюся! Це наш город, ми сюди все одно будемо при літати!
Чирикусик підлетів до опудала й сів на його капелюха. Опудало гриміло бляшанками, його розірвана сорочка майоріла проти вітру, проте горобчику не було страшно. Він знав, що опудало може лише лякати, і все.
У Біблії ми читаємо про ворога нашого Господа – сатану. Багато хто боїться його та перебільшує його здібності та можливості. Він – хитрий і підступний. Але все, що він уміє, – це лякати й обманювати. Він не всемогутній і не всюдисущий, як наш Бог, Це – ангел, який не послухався Творця і був скинутий з неба. Ісус переміг його на Голгофі. Не бійся ворога та його слуг. Його мета – налякати тебе, похитнути твою віру. Але тим, хто довірився Господу, дітям Божим, Ісус допомагає перемагати обман ворога.
