Тління й засудження, що увійшли у світ після гріхопадіння, торкнулися не лише людини, але й усього всесвіту. Людині, створеній за образом Божим, призначалися певні стосунки з Богом і світом. Але гріх спотворив образ Божий у людині, і це неминуче відбилося на наших стосунках із Богом і зі світом. Гріх людства вплинув на все фізичне творіння, яке тепер перебуває в занепалому стані й несе покарання за гріх. Тому смерть людини супроводжується прокляттям, накладеним на всесвіт.
Прокляття всесвіту має два наслідки. По-перше, людство, яке мало панувати над світом, стало його рабом (Бут. 1:28). По-друге, після гріхопадіння у світі панує хаос і тління.
І. «Злий сучасний вік»
У Гал. 1:4 сказано, що Христос «за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити». «Вік» – це переклад грецького слова aіon. Павло пише, що сатана – «бог цього віку [aіon]» (2 Кор. 4:4). «Не уподібнюйтеся світові цьому» (Рим. 12:2), – навчає апостол. Слово aіon у цих текстах означає не фізичний усесвіт, а епоху, в яку ми живемо, – епоху старого творіння. Ідеться не просто про період історії, а про епоху з певними етичними й духовними особливостями, певним світоглядом і системою цінностей. «Злий сучасний вік», про який пише Павло, – це вік, якому не можна піддаватися, це занепалий і зіпсований світ, в якому панує диявол, гріх і смерть.
У Кол. 3:2 також говориться про те, що цей світ перебуває в занепалому стані: «Про горнє помишляйте, а не про земне [ges]». Подібна заповідь міститься в 1Ін. 2:15: «Не любіть світу [kosmos], ні того, що в світі». Те, що апостол Іван має на увазі всесвіт не як творіння, а як занепалий світ, випливає з пояснення: «…Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. І світ минає, і похіть його» (1Ів. 2:16-17).
Отже, Біблія називає світ у нинішньому його стані злим, тобто ворожим для людини. Це зовсім не означає, що матеріальний світ сам собою поганий. Він зіпсувався внаслідок людського гріха, який спричинив прокляття від Бога.
ІІ. Суєтність творіння
Найяскравіший і найсильніший опис прокляття світу міститься в Рим. 8:18-22.
«Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас. Бо створіння з надією чекає з’явлення синів Божих, тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донині» (Рим. 8:18-22).
Слово «створіння» тут позначає весь фізичний світ, усю природу, яка з надією «очікує з’явлення синів Божих». У цей день «відкуплення» Бог воскресить віруючих (в. 23). Чому ж увесь усесвіт із завмиранням серця чекає цього дня? Бо під прокляття гріха потрапило не лише людство й не лише людям потрібне викуплення, але все творіння перебуває зараз під владою тління й потребує зцілення.
Цей фрагмент новозавітного тексту містить три яскраві образи, що описують становище засудженого світу. По-перше, «створіння підкорилося суєті» (в. 20). Ідеться про події, описані в Бут. 1-3. З того моменту, коли Бог поставив людину володарем над усім матеріальним творінням (Бут. 1:26-28), доля світу нерозривно пов’язана з долею людини. Коли Адам згрішив, Господь сказав: «Проклята земля через тебе» (Бут. 3:17). Земля, яка раніше служила людині, стала її ворогом. Замість того щоб підтримувати життя людини до нескінченності, вона поглинає її порох (Бут. 3:18,19).
Після прокляття створіння підкорилося суєті. Грецьке слово, перекладене як «підкоритися» (hypotasso), означає «віддати в чиюсь владу». Образно кажучи, творіння було віддане у владу «суєті». Грецьке слово mataіotes означає суєту, порожнечу, безглузду й безцільну діяльність. Головна думка полягає в тому, що фізичний всесвіт був створений для людини, щоб вона панувала над ним. Світ мав служити людині, прославляючи таким чином Бога. Але, згрішивши, людина спробувала використати творіння для своїх суєтних бажань. Після гріхопадіння світ був проклятий, і людина перетворилася з хазяїна землі на її раба. Отже, створіння перестало служити первинній меті й більше не виконує свого призначення. Інакше кажучи, воно підкорилося суєті, або безглуздю. Саме тому воно й чекає з’явлення синів Божих. Коли завершиться викуплення людства, створіння теж виконає те, що було визначено йому від початку.
Другий образ, що описує нинішній стан світу, – «рабства зотління», в якому перебуває всесвіт (в. 21). «Тління» (phthora) може означати як розтління моральних засад (2Петр. 1:4; 2:19), так і процеси розпаду й розкладання у фізичному світі (саме в цьому другому значенні слово використовується тут; див. також 2 Петр. 2:12). У певних випадках у процесі розкладання немає нічого поганого. Мабуть, деякі з цих процесів були частиною первинного, незіпсованого творіння. Ріст і розвиток рослин і дерев, що дають їстівні фрукти, овочі, зерна й листя, неминуче призводить до появи залишкових речовин, які, розкладаючись, повертаються в землю.
Але після гріхопадіння всесвіт опинився в рабстві цих процесів. Смерть і тління вийшли за відведені їм межі й почали поглинати те, що не було для них призначено – передусім людські тіла (Бут. 3:19; 1 Кор. 15:42). Крім того, увесь усесвіт виявився під владою невблаганного процесу космічного розпаду, який іноді називають законом ентропії. Ентропія, як визначає її МакАртур, – це «постійна й невідворотна деградація матерії й енергії у всесвіті, схильність до зростання безладу. Все у всесвіті – чи то люди, тварини, рослини, чи неживі елементи землі і неба – природним чином міняється в бік погіршення, а не покращення. Це очевидно і доказово». Але відбувається це не природно, а неприродно – унаслідок прокляття, що підкорило світ суєті, про що йдеться в 20-му вірші.
Третій сумний образ занепалого світу: «Всі істоти разом стогнуть і мучаться донині» (в. 22). Неволя тління приносить усьому створінню скорботу, яка виявляється в зітханнях, як від болю. Створіння стогне й мучиться разом, тобто всі його частини відчувають біль безцільного існування.
Обидва дієслова в цьому вірші означають зітхання, стогони й навіть скарги, викликані небажаними обставинами (див. в. 23). Друге дієслово означає також страждання, особливо муки дітонародження, що цілком підходить за змістом, якщо врахувати, що прокляття, яке стоїть за всіма цими стражданнями, полягало й у наступному: «У болях будеш народжувати дітей» (Бут. 3:16). Цим підкреслюється глибина прокляття, під яким стогне створіння.
Зазначу, що апостол Павло називає причину, через яку весь світ опинився в рабстві суєти й болю. У 20-му вірші сказано: «Тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив». Інакше кажучи, творіння не винне в тому, що виявилося під владою суєти. Воно не повставало проти Творця й не відмовлялося від свого первинного призначення. Нинішній стан світу має іншу причину – гріх Адама і Єви. Тому деякі вважають, що слова «через того, хто скорив його» стосуються Адама. Але тут ідеться про Бога. Слово «скорив» означає Того, Хто ухвалює юридичне рішення, маючи владу. Лише Бог має право так чинити. Людина згрішила, але прокляття оголосив і наклав Бог.
У занепалого світу, як і в занепалої людини, є надія. Бог наклав на світ прокляття «у надії» (в. 20). Це означає, що настане день, коли Він викупить Своє творіння, створивши нове небо й нову землю (2Пет. 3:13). На самому початку віку прокляття й суєти Бог пообіцяв викуплення, яке здійсниться через насіння жінки (Бут. 3:15). Ця обіцянка дає надію, і усе створіння з нетерпінням чекає дня звільнення (в. 19).
У 21-му вірші Павло пише, що все створіння визволиться з «рабства зотління», тобто від усіх наслідків гріха. Настане свобода «слави дітей Божих», що передбачає не лише нові, прославлені тіла (в. 23), але й цілковито змінений, оновлений світ, в якому ми перебуватимемо вічно. Тому при Другому Пришесті все стане на свої місця (Мф. 19:28), і станеться «здійснення всього» (Дії 3:21). З очисного вогню вийдуть нові небеса й нова земля, на яких не залишиться і сліду гріха. «Ми чекаємо нового неба і нової землі, на яких живе правда» (2 Петр. 3:10-13; див. також Іс. 65:17; 66:22; Об. 21:1). Того дня лагідні вспадкують нову землю (Мт. 5:5), на якій уже не буде нічого проклятого (Одкр. 22:3).
За матеріалами сайту: https://ukr.bibleapol.study
