«Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові. Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: “Ревнощів жадає дух, який вселився в нас”?» (Якова 4:4-5).
Дружба зі світом, напевно, це один з найболючіших моментів на сьогодні. Що таке дружба зі світом? Чому Бог настільки категоричний? Чому в одному місці Він каже: «Любіть ворогів», а в іншому називає ворогами тих, хто дружить зі світом, який по суті, теж є ворогом? Давайте спробуємо розібратися.
Друг – це дуже близька людина, іноді навіть ближча, ніж брат. Не дарма ж кажуть, що друг – це добровільно вибраний нами родич. Як правило, у справжніх друзів дуже багато спільного: життєві цінності, моральні принципи, поведінка і так далі. Ми дорожимо друзями, прислухаємося до них і, звісно ж, наслідуємо. Ви ніколи не наслідуватимете ворога. Так, любитимете, прощатимете, проявлятимете милість і ще багато чого, але точно ніколи не станете його наслідувати.
Здружуючись зі світом ми віддаляємося від Бога, наслідуючи його, перестаємо наслідувати Бога, прагнучи відповідати світським стандартам, перестаємо піклуватися про те, що думає Бог. Межа між чорним і білим стає все більш і більш розмитою, набуваючи сірі відтінки. Багато християн живуть у так званій «сірій зоні», одна нога з Богом, а друга зі світом. Самі того не помічаючи, вони йдуть на компроміс і починають жити за ворожими правилами. Дружба зі світом – це мережа, вона відводить нас від Бога і вводить у гріх. Ось тому Господь і хоче, щоб світ завжди залишався для нас у категорії ворога.
Ми звикли думати про те, що Бог любить, прощає, Він довготерпеливий і нам зовсім не хочеться думати про те, що Він ревнитель. А Він до ревнощів любить нас і Його довготерпіння теж має межі. Частіше «скануйте» своє життя: чи не ступила моя нога в «сіру зону»? Те, що є нормою для світу, найчастіше не є нормою для християнина. Присвячення допомагає нам щодня робити правильний вибір: з ким спілкуватися, що одягати, як поводитися і т. ін. Воно допомагає відповідати Божим стандартам і «не забрідати» в «сіру зону».
Отже, присвячення – це відділення себе для Бога. Воно впливає на моє служіння і на моє життя. Присвячуючи себе Господу, я передаю Йому права на управління собою. Я готова на усе: просуватися вперед чи зупинитися, йти туди, куди Він хоче і коли Він скаже. Присвячення допомагає мені зберігати себе у святості і залишатися на шляху покликання.
Одного разу присвячення Богові врятувало нашу сім’ю від біди. Цей випадок стався років 15 тому. У нас було двоє маленьких дітей, і нам бракувало фінансів. Чоловік працював перекладачем. Одним з його постійних клієнтів було підприємство, що займається вугіллям. Якось Коля отримав від них дуже цікавий дзвінок, йому запропонували роботу в Джакарті. Він не знаходив собі місця, ця пропозиція «розривала» його. З одного боку, ми за 5 років могли б виправити фінансове становище і купити квартиру. З другого, у нас на той момент вже було конкретне покликання, на яке ми усвідомлено себе присвятили. Мене цей телефонний дзвінок не розхвилював, бо я не була присутньою при ньому і не чула усіх принадних пропозицій. Чоловік подумав, помолився, довірився Богові і відмовився від роботи.
Минуло декілька місяців, і представник компанії зателефонував знову. Цього разу я була удома і Коля розмовляючи телефоном підійшов до мене, щоб я могла чути. Фірма трохи змінила пропозицію, покращивши умови. Тепер вони оплачували переліт сім’ї і пропонували службову квартиру, машину і комп’ютер на час співпраці, при цьому збільшивши зарплату. Тепер, квартиру ми могли купити за 3 роки. Коля був спокійний і відразу відмовився від принадної пропозиції. У ту ніч я так і не змогла заснути. Мене терзали сумніви з приводу того, чи правильно ми чинимо. У нас двоє дітей, непостійна робота, немає житла і ми відмовляємося від такої можливості. А раптом, вона від Бога? Крізь чехарду всіляких думок, іноді проривалися здорові: «Ви отримали конкретне покликання і присвятили себе. Хіба Бог може на половині шляху змінити покликання? Що буде з недільною школою і командою, в яку ви стільки вкладали? Це спокуса, залишайтеся вірними». Я нервувала: «Навіщо Коля дав мені слухати розмову? Краще б я не чула і спала спокійно!».
Тільки через певний час я зрозуміла, що на той момент Коля своє випробування вже витримав і тепер перевірка призначалася мені. Ми помолилися і відновили присвячення Богу, ми вирішили бути вірними покликанню до тих пір, поки не отримаємо від Бога явну зміну напрямку. Буквально через місяць після остаточної відмови, ми дізналися з новин, що в Джакарті стався страшний землетрус і частина міста просто пішла під землю. Ми дякували і постійно дякуємо Богу за те, що Він допоміг тоді встояти. Страшно уявити, що могло б статися з нами або з дітьми, коли б не Господь і присвячення.
Минуло багато часу і озираючись назад я ні крапельки не шкодую про зроблений вибір. Можливо, в очах інших людей ми досі не успішні, але я точно знаю, що не гроші і достаток визначають успіх. У нас прекрасна сім’я і чудові сини. Бог зробив нашу недільну школу сильною. На сьогодні в ній служить присвячена команда з 28 людей. Вони для нас сім’я, добровільно вибрані родичі. Я їх усіх люблю і готова продовжувати платити ціну, для того, щоб вони ставали сильніше, мудріше, якісніше і щоб Божа справа процвітала. Сьогодні ми з упевненістю кажемо Богові: «Дякую за те, що Ти покликав нас і удостоїв честі служити».
Друзі, присвятіть себе Богові, віддавайтеся Йому повністю і дозвольте керувати своїм життям. Він дбайливий Отець і найближчий Друг. Він Експерт з людських доль. Бог знає, як найкраще розпорядитися вами і зробити щасливими. «Тому що очі Господа оглядають усю землю, щоб підтримувати тих, чиє серце цілком віддане Йому» (2Хр. 16:9). Бог ніколи не залишає і завжди підтримує тих, хто по-справжньому присвячений Йому.
