Стосунки багатьох людей з Богом нагадують ставлення до Бога героя наступної притчі:
«Один чолов’яга дуже пишався своєю вірою в Бога, увесь час повторюючи: “Я вірю в Господа”.
Раптом у місті, де він жив, трапилася повінь. Вода постійно прибувала. У його дім прийшли люди й сказали:
– Ми залишаємо це місце. Пішли з нами.
На що він відповів:
– Ні, я залишуся. Я вірю в Господа. Він врятує мене.
Вода продовжувала прибувати. До будинку підплив човен й люди, що сиділи в ньому, сказали:
– Тут є ще одне місце. Поїхали з нами, адже вода все прибуває.
Той відповів:
– Ні. Я вірю в Господа.
Човен поплив далі. Згодом приплив інший, але той чолов’яга відмовився сісти й у нього, продовжуючи вірити, що Бог спасе його. Нарешті прилетів гвинтокрил, з якого крикнули:
– Агов, це твій останній шанс. Ми спустимо мотузку, аби ти зміг забратися сюди. Допомоги більше не буде.
Але він відмовився і на цей раз. Вода продовжувала прибувати, і він, звісно ж, потонув. Зустрівши на небі Бога, чолов’яга запитав:
– Я так вірив у Тебе, Господи, чому Ти дозволив мені потонути?
Бог відповів йому:
– Я тричі намагався врятувати тебе: двічі за Моєю волею до твого дому припливали човни, а потім Я послав по тебе навіть гвинтокрил».
Те ж саме спостерігається і в обранні роду служіння: багато людей воліють отримати від Бога якесь особливе доручення, їх зовсім не задовольняє служіння, наприклад, на церковній кухні або ж опіка над літніми людьми. І відкидаючи такі пропозиції раз за разом, такі вередливі люди ризикують у підсумку залишитися ні з чим, щоб після смерті висувати марні претензії Богові. Так само як чолов’яга з притчі.
