Брати й сестри
Радо думками вертаємося до дитячих часів, коли ми при наших батьках, разом з братами й сестрами, безжурно жили. Та дитячі роки минули і кожний із наших братів чи сестер пішов своєю життєвою дорогою. Вже менше зустрічаємося, кожен має свої радощі й печалі, свої перемоги й поразки. Напевно благословенна та родина, в якій брати й сестри навіть по роках зберігають між собою чуття любови, що мали його в батьківському домі. Приходять, однак, хвилини, коли мусимо розлучитися зі своїм братом чи сестрою. На похороні спільно прожитий час наче знову повертається, а, можливо, деколи відчуваємо тугу, докори, що ми свого брата або сестру могли більше любити, більше відвідувати і більше взаємно прощати.
Смуток над смертю свого брата Лазаря переживали й сестри Марта і Марія. Була це печаль не лише через його смерть, але й тому, що якби прийшов Ісус, то напевно би їхнього брата врятував. Ісус нарешті приходить і являє Свою міць. Він Лазаря воскрешає знову до життя і віддає його сестрам як вияв любови та приязні до їхньої родини.
Ісус мав би єднати й сьогоднішніх родичів, братів і сестер. Адже від своїх батьків вони дістали однакове релігійне виховання з надією, що віра буде і в пізніших роках складовою їхнього життя. Нема нічого ліпшого за те, коли і сьогоднішніх родичів з’єднує духовний і релігійний зв’язок, коли, зустрінувшись навіть після довгого часу розлуки, зуміють взаємно підбадьоритися у вірі, бо так уподібнюються до Марти, Марії та Лазаря, Ісусових друзів.
Батько
Люди деколи кажуть, що більшим нещастям для родини є смерть матері, ніж батька. Це не завжди правда. Чесного й доброго батька бракує так само, як матері. Кончина же батька, котрий не сповняв свого життєвого завдання, може бути для родини і визволенням. Не є, однак, визволенням смерть батька, котрий провадив і утримував усю родину.
Жінка, змушена розлучитися з добрим чоловіком, ніколи не забуде того часу, що з ним прожила. Будування спільного обійстя та родини, виховання дітей та долання різних життєвих труднощів, миті програшів і перемог – це події, котрі не припадуть порохом минувшини. Деколи жінка, на знак того, що її любов до чоловіка триває і після його смерти, носить на пальці й чоловікову обручку.
У подібній ситуації є і діти. Згадка про дитинство, коли з ними батько видумував ігри, коли батько з матір’ю вчили їх молитися, коли в пізнішому віці скеровував їх і помагав вибрати професію, коли був для них найбільшим авторитетом, – це живі спогади.
Доброго батька часто бракує і помісній церковній спільноті. Усі з ним реґулярно зустрічалися в храмі й пізнали його як побожну людину. Був зразком для інших чоловіків і відчував потреби парафії. Так, коли помре добрий батько, його бракує всім.
Мати
У всіх світових культурах у минувшині й сучасності є особлива назва для жінки – «мати». Слово «мати» містить у собі любов, жертвенність, сльози, молитви та працю. Якщо помре письменник, залишає по собі свої книги. Якщо помре художник, залишає по собі свої картини. Якщо помре великий спортсмен, залишає по собі свої медалі. Що зоставляє по собі мати? – Найбільше діло, яке людина спроможна на цій землі зробити, – діло любови. Тому смерть матері завжди є важка й болюча, найбільше для дітей. Як вияв вдячности Богу за добру матір, діти мали би продовжувати її діло любови.
Коли ми, християни, говоримо про любов до земної матері, одночасно підносимо думку й до Пречистої Діви Марії, до нашої небесної Матері. Її Бог Собі вибрав для діла любови та терпіння. Саме тому Вона для нас така дорога, бо є Матір’ю з цього світу, з усіма радостями і турботами материнства. Якби Вона була якоюсь надприродною істотою, захороненою від турбот і болів, то не стала б для нас такою дорогою, близькою і зрозумілою. Ми би не могли Нею ані захоплюватися, ані наслідувати Її. Але тому, що Пресвята Богородиця сповняє волю Божу, і тому, що не спротивилася пророцтву Симеона, що буде Матір’ю терплячою, що зуміла йти за Своїм Сином аж на Голгофу, тому можемо Її любити й подивляти. І тому Матір Божа розуміє всі болі наших земних матерів.
