У Вавилоні священики спорудили храм ідолу Белу у вигляді величезної статуї з відкритим ротом. Священики сказали: «Увечері треба приносити йому в храм добірну їжу, оскільки вночі він поглинає багато смаженої баранини та каші».
Під час будівництва священики задумали й зробили таємний вхід у храм. Коли увечері служителі храму у великих мисках вносили найкращі й найсвіжіші страви, то подивитися на безкоштовну виставу завжди збиралося багато народу. Після цього священики урочисто закривали двері. Ключ на очах у публіки передавався на зберігання управителю царського двору, а вранці так само офіційно знову доставлявся до храму. Коли вранці виносили порожні миски, народ дивувався чуду і кидався в храм, щоб молитися невидимому живому богу, який, як і вони, споживає їжу. Таким чином храм завоював собі багато прихожан. Насправді ж сімдесят священиків щовечора таємно виносили з храму хороші продукти для себе і своїх сімей. Мало того, вони, не соромлячись стін храму, часто прямо на місці поїдали і випивали те, що люди приносили богу Белу.
Сам цар щодня молився Белу. Одного разу він звернувся до Даниїла: «Приходь і ти в храм Бела, хоч поглянеш на живого бога. Знаєш, адже він поглинає величезну кількість їжі».
Даниїл відповів: «Я не поклоняюся ідолам, зробленим людськими руками. Я поклоняюся живому Богу, котрий створив небо і землю».
Цар здивувався: «Ти вважаєш, що Бел не живий бог? Хіба ти ніколи не бачив, скільки він з’їдає і випиває за ніч?»
Тоді Даниїл засміявся і сказав: «Великий царю, не дозволяй себе шити в дурні! Бел зроблений з глини і бронзи і ще ніколи нічого не їв».
Цар розгнівався і наказав покликати священиків. Він сказав їм: «Якщо ви не зможете мені довести, що Бел споживає жертовні страви, то ви помрете! Якщо ж доведете це, тоді помре Даниїл!»
Ті відповіли: «Хай буде так, о царю, як ти сказав».
І цар разом з Даниїлом і священиками вирушили до храму Бела.
Священики сказали: «Пане, накажіть Вашим слугам внести їжу! Ми вийдемо і дамо можливість Вам особисто закрити двері. Запечатайте їх своїм перснем. І якщо рано вранці Ви прийдете і побачите, що Бел з’їв не все, то ми з радістю помремо. В іншому разі помре Даниїл, який обмовив нас»….
Після цього священики покинули храм. Коли вони опинилися назовні, цар наказав поставити на стіл їжу для Бела. Даниїло ж велів своєму слузі принести чан з деревною золою. На очах у царя він розсипав цю золу по підлозі храму. Після цього вони вийшли назовні, а цар запечатав двері храму своїм перснем. Уночі священики, як зазвичай, увійшли через потаємний хід і з’їли все, що там було.
Коли почало світати, цар з Даниїлом пішли до храму. Печатка на дверях залишилася неушкодженою. Щойно двері були відчинені, цар побачив порожній стіл і радісно вигукнув: «О Беле, ти великий бог!»
Але Даниїл засміявся і сказав: «Пане, а тепер подивись на підлогу. Не впізнаєш сліди від ніг своїх священиків?»
Цар розлютився, побачивши на золі безліч відбитків, спрямованих, як промінь, в один бік. Наказав привести священиків, і їм довелося показати таємний вхід, через який вони входили і виходили, щоб встигнути поглинути до світанку дари. Переповнений образою й гнівом, він звелів стратити служителів храму, а розвінчаного бога Бела передав у руки Даниїла. Той наказав розбити ідола, а облудний храм зруйнувати.
