Слово, яке використовується в Біблії щоб виразити духовне задоволення, – це радість. Радість – це щось більше за те, що люди в цьому світі звикли називати задоволенням.
Якщо християнин вірить, що найбільший об’єкт радості – сам Бог, то усі інші задоволення полягають у пошуку вищого задоволення – насолоди Богом. Можливо, цю людину можна назвати гедоністом, тобто тим, хто прагне задоволення.
Якщо ця ідея здається дивною, можливо це тому, що ми торкаємося визначення наших взаємин з Богом тільки в рамках Його авторитету. Ми бачимо Його в ролі царя або судді. Ми бачимо гріх як непослух або порушення закону. Благодать – це прощення, звільнення від уз гріха і наділення силою жити в послуху. Христос – це жертва, за допомогою якої ми отримали прощення. Рятівні взаємини з Богом засновані на постійному послуху. Повне освячення дає нам силу жити у внутрішній і зовнішній згоді з Божим законом за допомогою очищення і сили Духа Святого.
Таке міркування біблійне і логічне. Проте існує певний дисбаланс, коли ми думаємо про Бога, благодать і спасіння виключно в авторитарних рамках. Писання наполягає на іншому підході до життя, який ми могли б назвати як пошук радості.
У людей є декілька заперечень відносно цієї ідеї. Вони кажуть, що християнин має відмовлятися від своїх бажань, а не шукати можливості задовольнити їх, бо покаяння – це відкидання себе, а не задоволення себе. Вони також кажуть, що радість, яка виходить із послуху Богові, не є мотивом слідування за Творцем.
Але як Біблія описує причини, нашого слідування за Богом? Ось декілька прикладів з Писання на захист пошуку радості.
«Ти покажеш мені дорогу життя; перед лицем Твоїм повнота радости і в правиці Твоїй блаженство вічне» (Пс. 15:11). (Це та радість і ті задоволення, які мають бути правильним стимулом для нас).
«Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже» (Пс. 41:2). (Не через обов’язок, але через бажання).
«Утішайся Господом, і Він дасть тобі бажання серця твого» (Пс. 36:4). (Виконання бажання тут дається як стимул і веління шукати «розради» в Господові).
Вірою Мойсей відмовився «…мати тимчасову гріховну насолоду, і ганьбу Христову вважав більшим для себе багатством, ніж єгипетські скарби; бо він дивився на нагороду» (Євр. 11:24-26). (Він був мотивований «великим для себе багатством», небесною подякою).
«За те, що ти не служив Господу Богу твоєму з веселістю і радістю серця, при достатку всього, будеш служити ворогові твоєму» (Втор. 28:47-48). (Бог викрив їх у тому, що вони не насолоджувалися служінням Йому, попри те, що Він благословив їх).
«Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, (з цієї причини) щоб радість ваша була повною» (Ін. 16:24).
«Одного прошу (одне прохання пріоритетніше за інші) я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, дивитися на красу Господню (найвищий фокус на бажанні), щоранку молитися у храмі Його» (Пс. 26:4).
«Дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса (наслідування вищого прикладу), Який замість радости (дозволений стимул), яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого» (Євр. 12:2). (Також див. Пс. 62:2, 72:25, 1Ін. 1:4, 2Кор. 4:17, Рим. 8:18, Пс. 83:10, Пс. 31:11.).
Поширене уявлення про образ Божий включає розуміння, що Він Той, Хто заслуговує на послух, але упускає розуміння того, що Він – найвищий об’єкт нашої радості. Ми іноді гадаємо, що більше шануємо Його холодним, цілеспрямованим послухом, ніж послухом, що йде від насолоди в Ньому. Що б відчував чоловік/дружина, відносно нашої вірності? Уявіть, що ви кажете своїй дружині «мені не подобається бути одруженим на тобі, але я залишаюся з тобою, бо це правильно». Що віддав би перевазі один з подружжя почути, це або те, що любов до нього приносить вам радість? Та все ж ми гадаємо, що Богу угодне таке наше ставлення, коли заради служіння Йому, ми відмовляємося від того, чого хочемо. Багато людей прагнуть до надбання власного авторитету як до об’єкту свого бажання. Але це означає розділяти своє поклоніння між Богом і ідолом. Якщо об’єкт нашого прагнення – щось заборонене, ми відчуваємо внутрішній конфлікт до тих пір, поки не відкинемо Бога або не зробимо Його своєю радістю, так само, як і своїм авторитетом. Це єдині і неподілені частини образу Божу. Якщо ж об’єкт бажання – щось дозволене або навіть похвальне, таке як фінансовий успіх або успіх у служінні, ми можемо ніколи і не дізнатися, що частина поклоніння, яку заслуговує тільки Бог, віддана ідолу.
Якщо Бог є лише авторитетом, то гріхом є тільки непослух. Але якщо Бог – це Той, Хто гідний нашої вищої любові, то любов до іншого об’єкту, що перевищує любов до Бога – це гріх ідолопоклонства. Чи не той це гріх, до якого постійно повертався Ізраїль? Вони знали, що їх ідоли безсилі і тому поверталися до Бога, коли потребували звільнення. Вони бачили Його як Того, у Кого є сила і влада. Тоді чому вони поверталися до ідолів, щойно їм не потрібні були сила або авторитет? Бо реальним об’єктом їх любові було щось дозволене або навіть таке, що символізується ідолами.
Якщо ідолопоклонство – це гріх, то покаяння – позбавлення від усього того, що конфліктує з нашою любов’ю до Бога. Благодать дає нам первинну любов до Бога, потім удосконалює її в нас для того, щоб Бог був найвищим об’єктом нашого бажання.
