«І пішли сини Ізраїлеві серед моря по суші: води ж були їм стіною з правого і з лівого боків. Погналися єгиптяни, й увійшли за ними у середину моря всі коні фараона, колісниці його і вершники його. І в ранкову сторожу поглянув Господь на стан єгиптян зі стовпа вогненного і хмарного і привів у замішання стан єгиптян; і відібрав колеса у колісниць їхніх, так що вони насилу волокли їх. І сказали єгиптяни: побіжимо від ізраїльтян, тому що Господь поборює за них проти єгиптян. І сказав Господь Мойсеєві: простягни руку твою на море, і нехай повернуться води на єгиптян, на колісниці їхні і на вершників їхніх. І простягнув Мойсей руку свою на море, і до ранку вода повернулася у своє місце; а єгиптяни бігли назустріч воді. Так потопив Господь єгиптян посеред моря. І вода повернулася і покрила колісниці і вершників усього війська фараонового, що ввійшли за ними в море; не залишилося жодного з них» (Вих. 14:22-28).
Може скластися таке враження, що Господь зумисно знищив єгипетське військо, про це навіть почали здогадуватися самі єгиптяни, чого варті лише їх слова: «Побіжимо від ізраїльтян, тому що Господь поборює за них проти єгиптян». Але це може здатися лише на перший погляд, адже до того ті ж самі єгиптяни, які на власній шкірі відчули всі десять кар Божих, «увійшли за ізраїльтянами у середину моря». Самі увійшли, їх туди ніхто не заганяв, і з ними нічого б не сталося, якби вони не розпочали гонитву за ізраїльським народом. Але виявилось, що десять кар Божих для єгиптян було замало, потрібна була одинадцяти кара, остаточна… Так що ні, не Господь знищив єгипетське військо, вони прирекли на смерть самі себе, коли вперто не корилися волі Божій, коли намагалися поставити свою волю над Божою.
Щось подібне відбувається з кожним, хто хоче довести, що воля Божа фікція, що воля Божа ніщо, що є речі важливіші і потужніші за неї… І не минає неминучий занепад не окремих людей, не царів, не народів, не навіть величезних імперій, які брикнувшись, вирішили поставити власну волю перед Божою, довести що він, вона, вони сильніші, хитріші, мудріші за Бога. Але результат цих потуг виявиться прогнозованим: «Той, Хто живе на небесах, посміється з них, Господь осоромить їх» (Пс. 2:4).
Але вірне і зворотне, якщо ми ввійдемо у волю Божу, якщо в першу чергу намагатимемося шукати задум Божий стосовно життя нашого і виконуватимемо його, то в нас все неодмінно вийде, звісно, з допомогою Божою, а «книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового» (Мф. 1:1) цьому є добрим підтвердженням. Бо якщо не воля Божа, то «Авраам ніколи не породив Ісаака; Ісаак ніколи не породив Якова; Яків ніколи не породив Іуду та братів його»… і Христос ніколи б не прийшов у цей грішний світ. Але Він прийшов, і через це в усіх нас є Боже запевнення, що Він ніколи не покине нас. Аби Його ми не покинули, намагаючись поставити власну волю на перше місце.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Одинадцята кара