Прокляття – це повне й невідворотне відлучення від Бога. Отже, проклятий – це створіння, яке назавжди позбавлене Бога.
Ісус Христос навчає нас, що відлучення є першим покаранням для грішників, котре перевищує усі решта. Пригадаймо собі слова вироку, які Ісус Христос скаже їм на Божому Суді: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41). В іншому місці, повчаючи євреїв, запевнив, що до Царства Небесного входять через тісну браму, сказав: «Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака і Якова і всіх пророків у Царстві Божому, а себе – вигнаними геть» (Лк. 13:27-28; пор. Мф. 7:23).
Отже, першим словом вироку Найвищого Судді, котре означатиме перше знамення пекла, буде відлучення від Бога, позбавлення Бога, осудження Бога або іншим словами: прокляття.
Обмеженість нашому розуму та брак живої віри не дозволяють нам у цьому житті ані змірити, ані збагнути, скільки жаху і розпачу містить у собі цей вирок. Людина створена для Господа Бога. Вона створена для Бога, як око для світла, як серце для любові. Однак серед безлічі занять й зайвих турбот цього світу ми не відчуваємо цього, і все, що бачимо, чуємо, терпимо й любимо, віддаляє й відвертає нас від Бога – нашої єдиної кінцевої мети.
По-іншому в потойбічному світі. Там, після смерті, правда вступає у свої права. Кожен залишається сам на сам перед Богом, Тим, Ким і для Кого він був створений, Котрий єдиний може бути і має бути його життям, його щастям, відпочинком, насолодою, любов’ю й усім. Тож, можеш збагнути, в якому стані перебуває людина, яка раптом раз і назавжди втрачає своє життя, щастя, любов, одним словом – усе. Можеш уявляти несподівану й бездонну порожнечу, у котрій опиниться істота, яка була створена для любові, для володіння Тим, Кого її позбавили!
З прокляттям неодмінно пов’язаний розпач. Це той самий розпач, котрий Ісус Христос у Св. Євангелії називає «черв’яком», що точить проклятих. Краще усе втратити, аніж потрапити в пекло, «де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає» (Мк. 9:48).
Цей черв’як проклятих – це докори сумління й розпач. Їх називають черв’яком, бо як у гнилому тілі мерця народжуються черв’яки, так з’являються вони й в прокляті душі з гнилизни гріха. Ми ж у змозі створити собі лише слабке уявлення цих докорів й розпачу. Адже в цьому світі нема нічого досконалого: зло тісно переплетене з добром, а добро зі злом. Й навіть, якщо наші докори й розпач досягли апогею, у них завжди жевріє надія. Це стосується й будь-якого терпіння, духовного чи тілесного. Дарма, що це видається неможливим. Проте у вічності все досконале: тож, якщо можна так висловитися, зло таке ж досконале, як і добро, без найменшої надії на порятунок, бо зло абсолютне – відносного тут існує. Ти розумієш, що означає розпач без промінчика надії? Що означають слова та думка: «Я загинув добровільно, загинув навіки, загинув за марні миттєві дрібниці! А я ж міг, як й інші спастися!»
«Вони ж, побачивши, зніяковіють великим страхом… і зітхаючи від стиснення духу, будуть говорити… Отже, ми заблукали від путі істини… Ми сповнилися ділами беззаконня і погибелі… путі Господнього не пізнали. Яку користь принесла нам зарозумілість, і що дало нам багатство з марнославством? Усе це минуло як тінь» (Муд. 5:2-9). Але цього ще замало. До розпачу приєднається ще ненависть – плід прокляття: «Ідіть від Мене, прокляті» (Мф. 25:41).
Що це за ненависть? Ненависть супроти Господа Бога! Страшна ненависть проти безконечного Добра, безмежної Правди, Доброти і Краси, проти Миру, проти Мудрості, проти вічної Досконалості! Ненависть непримиренна і диявольська, ненависть надприродна, що поглинає усю силу духа і серця, усе єство проклятого.
Проклятий не міг би ненавидіти Бога, коли б йому було це дано, як блаженним у Небі, бачити Господа віч-на-віч в усій Божій досконалості, в усій невимовній Його величі. Але в пеклі такого Бога не дано побачити. Прокляті споглядають лише страшні наслідки Його справедливості у своїх стражданнях. Тому вони ненавидять Бога, як ненавидять кару й прокляття, яке їх спіткало.
До страшного вироку доброта Бога не причетна. Його виносять лише Божественна святість і справедливість. Бог такий ж святий, як і добрий, а справедливість Його однаково безмежна в пеклі, як милосердя й доброта в Небі. Тож не ображай святості Бога і не будеш проклятий. Проклятий отримує лише те, що вибрав собі сам всупереч усім ласкам Бога. Надав перевагу злу, і отримав зло. У вічності ж зло називається пеклом. Якщо б він вибрав добро, мав би його вічно.
За матеріалами сайту: https://bіble-lessons.іn.ua
