Я почну з історії, яка торкнулася мене, коли багато років тому я уперше читала Біблію. Ця історія зачепила моє серце і до цього дня не залишає мене байдужою. Через неї я закохалася в мого Христа.
Готові? Тоді почнемо з оригіналу.
«Ісус же пішов на гору Елеонську. А вранці знову прийшов у храм, і весь народ ішов до Нього. Він сів і навчав їх. Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому: Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі; а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш? Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити.
Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги. Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь. І знов, нахилившись додолу, писав на землі. Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині. Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив? Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши». Іоанна 8:1-11
Для когось це здасться сухуватою історією, чи не так? Давайте оживимо.
Всю ніч Ісус провів у молитві. З Отцем. А рано вранці увійшов до храму. Як завжди зібрався натовп – слухачі, заздрісники, роззяви і, звичайно ж, учні. Різні люди, але усі дуже святі і праведні – адже в храм не міг увійти хто завгодно. Усі уважно слухають і раптом: крики, прокляття, гул розлюченого натовпу – і це усе в храмі. Народ озирається і поступово розступається. Натовп розлючених людей тягне до Ісуса жінку і кидає біля Його ніг. Яка вона? Її застали під час подружньої зради, прямо в процесі, рано вранці. Що могло бути на ній з одягу? Добре, якщо вона встигла схопити покривало. Тягнули вулицями, штовхаючи ногами, видираючи пасма волосся… Ось вона перед натовпом праведників – гола, зі збожеволілими від страху і болі очима, уся в синцях і саднах, у крові і пилу. Може, її плачу вже не чутно, бо вона зірвала голос, або, відчуваючи наближення страшного кінця, заніміла від страху, адже таких забивали камінням до смерті – жахлива страта. Може, в її очах застигло питання: чому досі не побили? А навколо – ненависть і злість. І усі чекають від Христа вироку, чекає і вона.
На неї дивляться усі. А Він… Він нахилився низько до пилу, в якому вона лежала, чекаючи смерті, і щось писав пальцем на землі. Бракує одного персонажа – того, хто був з нею цієї ночі. Застати жінку в перелюбі і не застати з нею чоловіка фізично неможливо. Але перед Христом була тільки жінка, а натовп чоловіків вимагав суду. Може, він стояв у тому натовпі? Може, він був один з її обвинувачів? Чому ці охоронці закону відпустили його?
Напевно, кожна жінка хотіла б зустріти принца, свого принца. Може, вона думала, що той, з ким вона була цієї ночі, і був її принц? А що тепер? Вона навіть не розрізняла облич людей, які стояли навколо неї. Просто тремтіла біля Христових ніг. А потім… навряд чи вона розуміла, що відбувалося потім. Він щось сказав, що вона не може згадати, але поступово кільце ненависті і злості стало зникати. Вона підняла очі, а поруч тільки Ісус – її Принц. «Я не осуджую тебе» – це найбільша свобода!
Як змінилося після цього життя цієї жінки? За короткий час усе: радість, страх, зрада, мука, сором, приниження, біль, майже смерть і… СВОБОДА!
