«Тоді підійшла до Нього (Ісуса Христа) мати синів Зеведеєвих з синами своїми і, вклоняючись, просила чогось у Нього. Він сказав їй: чого ти хочеш? Вона говорить Йому: скажи, щоб ці два сини мої сіли в Тебе один з правого боку, а другий з лівого у Царстві Твоїм. Ісус сказав у відповідь: не знаєте, чого просите» (Мф. 20:20-22). Саме цими Ісусовими словами: «Не знаєте, чого просите», – можна охарактеризувати нижче наведений текст, чиї думки так чи інакше підтримує багато вірних:
«Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні» (Лк. 6:26).
Життєвий успіх часто руйнівний для істинного Христового послідовника. Християнин завжди перебуває в більшій безпеці, коли зазнає гонінь і докорів. Так було з бідною церквою Римської імперії після того як мільйони прийняли мученицьку смерть за Христа. Може здатися, що потім Бог віддав належне церкві, дозволивши імператору Костянтину протегувати їй. Після довгих років протистояння церква і держава, нарешті, об’єдналися. Великі суми були передані церкві на зведення храмів, придбання ритуального одягу для священнослужителів та ін. Переслідувані християни вже не збиралися таємно. Публічні богослужіння проводилися в просторих храмах, споруджених на головних площах міст. Тепер єпископи не були мандрівниками, але, одягнені в розшиті золотом ризи, сиділи на тронах. Вони вже не були переслідувані і гнані, навпаки: володарі радилися з ними з питань, пов’язаних з державою і церквою.
…Поступово Церква в IV столітті відійшла від невидимого Жениха і звернула слух до славослів’я Світу, який ще нещодавно побивав її дітей і вбивав пророків. …Процвітаюча церква закликає вірних йти за собою, попереджаючи, що ми вже десь звернули з прямого шляху. Наш єдиний порятунок – у поверненні до зразка Ранньої церкви, де скорбота і гоніння – найважливіші свідоцтва.
Церква, що розбагатіла і накопичила скарби земні, яка ні в чому не має потреби, є церквою, яка вже готова до того, щоб бути викинутою з Божих вуст». (Ліліан Харві).
Начебто слова, написані тут, правильні… от лише мотивація не зрозуміла: ці люди дійсно хочуть повернення жорстоких гонінь? Якщо дійсно так, то що їм заважає вирушати в країни, де по нинішній день людей переслідують за проголошення Слова Божого? А якщо вони все ж таки не вирушають, навіщо тоді нарікання? Дійсно, люди «не знають, чого просять».
Втім, показове закінчення Христової відповіді Зеведеєвим синам та їхній матері: «Чи можете пити чашу, яку Я маю пити, і хреститись хрещенням, яким Я хрещуся?» (Мф. 20:22) – так що з цього приводу можна не хвилюватися: кожен з Христових послідовників зазнає в цьому світі певної міри скорботи та страждань: «У світі зазнаєте скорботи…», але і тут не менш важливе закінчення Христового запевнення: «але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16:33). А все написане можна підсумувати одним реченням-запевненням: Не бійтеся, Господь не полишить нас посеред життєвих страждань, які так чи інакше будуть у житті кожного.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Не відаємо, чого хочемо