Свято Кущів надало Ісусу Христу ідеальну можливість для проповіді: народ багато часу проводив на відкритому повітрі, у листяних куренях, у дворі Храму. Оскільки святковий нічний Єрусалим був освітлений нескінченною кількістю факелів, то Ісус міг сказати: «Я – Світло для світу» (Ін. 9:5), і усі це розуміли. Оскільки під час цього свята на храмовий жертовник виливалася вода на знак сходження духу згори, то Ісус сказав: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої» (Ін. 7:37,38). І усі приблизно зрозуміли що Він мав на увазі.
На цьому ж святі пізньої осені Ісус вимовив фразу, звернену до тих, хто повірив у Нього: «І пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:32). Я схильний погоджуватися з тими біблійними коментаторами, які стверджують, що в єврейській традиції слово «пізнати» означає значно більше, ніж у грецькій або сучасній традиції, де воно означає просто «дізнатися» або «отримати знання». Пізнати – означає злитися воєдино.
Ми сьогодні з легкістю можемо відрізнити людей, які «знають» щось і які «живуть» чимось. Для прикладу можна навести військового історика, який ніколи не був на війні, і фронтовика, що пройшов цю ж війну від початку до кінця.
Перший має солідні знання, непогано інформований, має свою думку про суть того, що відбувалося на війні. Другому щоночі сниться війна, обличчя загиблих друзів, рвані рани, відірвані кінцівки і кулі, що летять. В очах ветеранів можна знайти відбиток усіх подій. В очах військового історика ми знайдемо лише інтерес до інформації про війну. Хто з них краще знає війну? Той, з ким ця війна нерозлучна день і ніч. Той, хто злитий з нею воєдино, так що незрозуміло, де кінчається війна і починається людина, і навпаки. Той, хто пізнав війну, не зможе розстатися з нею, забути її. Вони разом назавжди. Так само той, хто знає про істину, відрізняється від того, хто пізнав істину. Можливо, останній навіть не зможе послідовно описати істину, як фронтовик – війну. Знавець істини зазвичай прекрасно справляється з цим завданням.
Понтій Пилат, що мав можливість поставити Ісусу Христу питання «що є істина», навіть не став чекати Його відповіді – обернувся і вийшов з кімнати. Цей відхід ілюструє розуміння істини як тільки інформації і різних думок про цю інформацію. Тут дійсно виходить, що в кожного – своя істина. Добре, що Ісус Христос залишив недвозначну підказку: «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6). Значить, істина – це не лише інформація, це щось більше. Як же ми сьогодні можемо «злитися» з істиною в особі Ісуса Христа? Що це означає?
Багато хто вважає, що це єднання досягається за допомогою багатократного перечитування і заучування Біблії. Але дозвольте, адже це теж «отримання знань»! Це такий же інформаційний підхід, який може зробити з нас знавців, але не зробити нас досконалішими! Можливо, Ісус мав на увазі не це? Ну звичайно, ось же написано про «Дух Істини», який «навчає і наставляє». Пізнання істини – це не вивчення теоретичних основ, це «практика взаємодії».
Багато хто докоряє мені в тому, що я не прагну підвести під свої міркування виключно біблійну основу, що я не є «людиною однієї книги». Річ у тім, що етап «інформаційного» розуміння істини для мене завершився багато років тому, коли я зрозумів, що знання не означає пізнання. Відтоді, читаючи Біблію, я беру для себе лише найголовніше, а саме ті істини, які допомагають краще зрозуміти найголовнішу істину: як співіснують і взаємодіють Божий дух і людина.
Істина в тому, що людина не є тільки людське «я», що ведеться і виправляється Богом. Людина, – це роздвоєне створіння, яке намагається розв’язати проблему своєї роздвоєності. Людина – це симбіоз (спільне життя) Божественного Духа і людської душі. Як відомо, є паразитизм, коли стосунки вигідні одному, але шкідливі другому. Співіснування Божественного Духа і людини – взаємовигідний різновид симбіозу. Вдалий приклад взаємовигідного симбіозу з природи – це присутність бактерій у шлунку і кишковику людини, без яких неможливе травлення. Ось цю істину єдності з Духом закликає пізнати Ісус Христос. Інші істини зазвичай лише ведуть до цієї головної істини.
Головна мета Євангелія і самого християнства – прийняти вірою (звичайно ж, жодної практики взаємодії не буде, якщо немає віри в цю присутність) і пізнати на практиці взаємодію Духа і людського серця. От істина, більше за яку не було, немає і не буде, поки людина живе на планеті Земля.
Ще одним підтвердженням правоти цього розуміння істини є наступне: Ісус Христос позиціонував Себе як людину і Бога в один і той же час. Він виконував волю Отця, Дух Якого перебував усередині. Таким чином Ісус теж був прикладом успішного примирення двох початків людської суті. Саме з цього погляду набувають реального значення слова Христові «йди за Мною»: вони означають заклик не до страждань, а до спілкування і підпорядкування Божественному Духу усередині людини.
І цей процес спілкування практично неможливо повністю вмістити в рамки якогось наукового, релігійного чи філософського визначення. Для кожної людини він унікальний, і судити про нього можна лише за практичними плодами життя. Істина, як постійне досягнення усе більш високих реальностей, не може бути вивчена і стати нашим надбанням – це ми станемо її надбанням.
