
«Петре! Від Бога в тебе дар, ти розумієш? Як починаєш ти співати, усі ридають і плачуть, голос твій душу навиворіт вивертає! А ти, окаянний, пропиваєш свій талант! Що ж ти, окаянний, робиш?» – питала молоденька сестричка сільського співака, що ледве стоїть на ногах і уперся руками в огорожу. Він повільно підняв голову, так само повільно закрив і розплющив очі і, криво посміхнувшись, відповів: «Талант не проп’єш, Марфо».
Приблизно така картина може виникнути у свідомості, коли чуєш вираз «закопувати талант у землю». Людина, маючи видатні здібності від природи, не хоче розвивати їх і займається абсолютно іншим. З часом ця унікальна здібність може зникнути. Вираз про таланти узятий з вчення Ісуса Христа, а точніше, з однієї з Його притч. Слова Ісуса і за Його життя вражали своєю глибиною і таємничістю, і багато з них продовжили своє життя в лексиконі людства. Проте при усій своїй схожості таланти, про які говорив Ісус, не мають нічого (чи майже нічого) спільного з наведеним вище прикладом про співецький талант. Причина проста: за невміння вкласти в справу довірений людині Божий талант людина суворо карається і може навіть втратити вічне життя. Це сказано в тій самій притчі з Біблії. За що Богу карати нещасного сільського алкоголіка, який втратив здатність красиво співати разом із сенсом свого життя? Якщо йдеться про здібність від природи, то людина не несе відповідальності за те, що отримала поза своєю волею. Інша справа, якщо людина виявляє бажання і свідомо йде на угоду. Саме це відбувається в притчі Ісуса Христа.
Духовне життя відкриває свої скарбниці перед тими, хто хоче увійти до них. У притчі цар, який відлучається в далеку країну, має трьох слуг. Усі вони стали слугами добровільно. Чому? Бо Ісусове вчення від початку було зведене на добровільному рішенні людини отримати вічне життя. Більше того, Ісус учив, що охочому увійти до Царства Божого треба застосувати зусилля віри. Послідовники Христові мали право відмовитися від Його вчення і піти, що, власне, багато хто і робив. Отже, що ж отримали добровільні «слуги царя», учні Христові? Багато християн вважають, що отриманий талант – це все та ж здібність, але тепер потрібна для служіння Богові. Наприклад, християнин, що має співецькі здібності, тепер має присвятити свій спів Богові в церкві. Очевидно, що співати в церкві дуже похвально і закопувати в землю цю здібність не варто. Проте Ісус не мав на увазі подібні дари. По-перше, важко собі уявити, що за небажання або навіть лінь співати в церкві Бог відніме в людини спасіння. По-друге, у притчі царські слуги були здатні пускати в діло свої таланти і отримувати прибуток у вигляді інших талантів. Як можна пустити в діло співецький талант і отримати прибуток? Можливо, прибуток виразиться в тому, що людина зможе придбати здібність віртуозно грати на скрипці, наприклад? Чи прибуток від співецького таланту може тлумачитися по-іншому? Врешті-решт, навіщо Богу відбирати подібні здібності в недбайливих і віддавати їх старанним людям, як відбувається наприкінці притчі? При спробі звести усе до різного роду «тілесних здібностей» усе стає складним і незрозумілим.
Очевидно, що послідовники Ісуса Христа отримали зовсім не музичні здібності. «Багатіти в Бога» можна тільки в духовному просторі. Говорячи сучасною мовою, те багатство, яке отримали Апостоли, називається «інформація», або, як це частіше називається в Біблії, «пізнання істини». Сама по собі навіть найточніша інформація не принесе жодної користі, якщо не пустити її в діло – не використати її для свого блага і блага оточення. Саме використання інформації приносить із собою досвід і нову інформацію. Істина, втілена в особистому досвіді, відкриває нові істини. Подібний лавиноподібний процес приносить із собою блага культури, науки, моральності і близькості з Богом, тому це справжнісіньке багатство для людства і для Бога, Який не хоче, щоб ми жили в печерах і займалися полюванням і збиранням. Саме тому, що торгівля і бізнес пов’язані з активним обміном, Ісус використав притчу про таланти: активність у пізнанні істини і трансформація людини під впливом цієї істини – процес дуже активний. Застій тут ідентичний застою в бізнесі: якщо нічого не робити, ви покинете діловий світ.
У цій притчі Ісус критикує уявлення про релігію як про статичний і незмінний стан. «Ось тобі твоє, я не додав і не убавив від того, що отримав від тебе» (див. Мф. 25:25), – каже недбайливий слуга. Це консерватизм за своєю суттю. Дар істини тут законсервований, людина не хоче змінюватися і удосконалюватися. Вона заявляє, що знала бажання царя (Бога) отримувати прибуток від мінімальних духовних інвестицій, і їй це не подобається. Напевно, вона вважає, що Бог має зробити усе за людину, забезпечити їй духовне зростання, наділити здібностями супермена і т. ін. А можливо, просто не знаходить у собі сил зробити крок за свої рамки, протистояти думці більшості, рішуче змінити своє життя. У будь-якому випадку такі люди перетворюються на охоронців мертвої релігії, в якій на вівтарі лежить духовний талант, отриманий колись від Бога. Але час не зупиниш, усе змінюється, великі цінності минулого зменшуються в ціні, бо на зміну їм приходять істини вищого розряду. Врешті-решт, Богу більш угодні люди, які шукають і удосконалюються. Саме через них людство усвідомлює і приймає нові цінності. Парадоксально, що консерватори в християнстві глибоко шанують людей і ідеї, які були свого часу далеко не консервативними. Духовний прогрес, який подарував їм істину, ігнорується і навіть заперечується. Заперечення усього нового стає їх життєвим кредо. І такі люди несподівано стають Божими супротивниками – починають рухати чорними фігурами на шахівниці людських життів. Ось чому Ісус каже, що такі володарі таланту можуть бути суворо покарані.
