Колись давно в парку старого, зовсім зруйнованого замку ріс столітній дуб.
Саме на цьому дубі, в одному із затишних розгалужень, п’ятеро веселих смугастих білочок збудували собі хатинку.
У будиночку білок було сім великих комор, входи до яких нагадували постійно відкриті дзьобики голодних пташок.
Упродовж цілого літа білочки невпинно бігали вдень і вночі, щоби заповнити їх харчами. Знали, що зима довга й важка й що мусять мати багато запасів, щоби дожити до весни. Білки ніколи не відпочивали, працювали гарячково, щоби назбирати й наскладати в коморах збіжжя й горіхи, жолуді та ягоди.
Працювали всі, за винятком Броні. Броня була білочкою з інтелігентною мордочкою, вухами філософа, яскравим хутром і пухнастим хвостом. Коли її товаришки бігали туди й назад, несучи в лапках різноманітну поживу, задумана Броня сиділа, задерши вгору мордочку.
– Броню, чому не працюєш? – запитували білочки.
– Я не працюю? – трохи ображено відповідала Броня. – Збираю сонячні промені на морозні зимові дні!
А коли одного разу білочки побачили, як Броня сиділа на великому пні, втупивши очі в галявину, запитали:
– А тепер, Броню, що робиш?
– Збираю кольори, – просто відповіла Броня. – Адже зима така сіра!
Четверо білочок бігали й бігали щораз більше заклопотані. Комори наповнювалися горіхами, жолудями й іншими ласощами. Тим часом Броня сиділа собі в тіні якогось дерева.
– Чи ти спиш, Броню? – з докором у голосі запитали білки.
– О, ні! Збираю слова. Адже зимових днів так багато, й вони такі довгі. Якщо не зроблю цього, не матимемо про що розмовляти.
Запаси Броні
Настала зима Коли випав перший сніг, п’ятеро білочок сховалися у своїй нірці всередині великого дуба.
Перші дні були дуже щасливими. Білочки бавилися, слухаючи, як надворі завиває холодний вітер. Грали, співали, танцювали. А перед тим, як піти спати з повними животиками, розважалися, розповідаючи веселі історії про дурненьких сичів і здитинілих лисиць.
Але прийшов час, коли з’їли велику частину запасів. Комори порожніли одна за одною. Спочатку закінчилися горіхи, потім – жолуді (навіть гіркі), а після цього – і ягоди. Залишилися лише тверді корінці. У нірці було дуже холодно й нікому не хотілося говорити. Раптом згадали про дивні запаси Броні. Про сонце, кольори й слова…
– А де твої запаси, Броню? – запитали.
Броня видряпалася на великий камінь і почала говорити:
– Заплющте очі. А тепер відчуєте теплі, золоті промені сонця, які падають на ваше хутро. Вони осяйні, вилиті з золота… бавляться листочками…
І справді, чотири білочки, слухаючи слова Броні, почали відчувати тепло. Що то були за чари?
– Броню, а що з кольорами? – запитали з тривогою.
– Знову заплющте очі, – мовила Броня.
І коли почала розповідати про блакить волошок, про червоні маки, про жовте збіжжя, про зелені листочки – побачили всі ці кольори, немовби в їхніх голівках ожило багато маленьких кольорових клаптиків весняного лугу.
– Броню, а слова?
Броня відкашлялася, почекала якусь мить, а потім почала розповідати, наче була на сцені:
– Схована під корою дерева, серед чудового лісу живе собі одна білка з рудим хутром, блискучими очима й хвостом у формі китиці. Вона – геній. Володіє дивовижною силою та знає чимало таємниць.
Коли якогось кролика ранив мисливець, геніальна білка підказувала, якою рослиною можна загоїти рану. Коли якась пташка ламала собі крило, геніальна білка робила їй підпірку з тонесеньких соснових голочок, щоби вона знову могла літати. Та найліпше вміла зцілювати серця, хворі на сум і страх. «Треба бути дуже щирим, щоби могти жити», – казала, – «і мати багато ніжності, бо всі лісові істоти, як квіти, які в’януть, якщо їх не цілують сонячні промені. Коли якась тваринка сумна, я стаю для неї променем сонця. І вона розкриває пелюстки свого серця».
Коли Броня закінчила, четверо білочок почали плескати в лапки, вигукуючи:
– Броню, ти – поетеса!
Броня зашарілася, вклонилася й скромно сказала:
– Знаю, любі пухнастики!
Суть оповідання
Є два види збору урожаю: збір, який слугує фізичному життю, й збір, який слугує духовному життю. Людина потребує запасів обох видів. Ця правда відома віддавна: не хлібом єдиним живе людина. Це твердження відкриває невідомий світ усередині нас, відкриває внутрішні справи, творчу уяву, фантазію, яка може багато чого змінити.
Також Святе Письмо розповідає
У Євангелії від Луки в десятому розділі (вірші 38-41) розповідається про Марту й Марію, які приймають Ісуса у своєму домі. Марта метушиться, докладає всіх зусиль, прислужуючи Ісусові. Марія тим часом уважно слухає слова Ісуса. Дії жінок різні, але й ті, й ті потрібні.
