Раніше Біблія не поділялася на розділи та окремі вірші, а її кожна окрема книга являла собою суцільний текст. І людям доводилося читати цю біблійну книгу повністю, що, ясна річ, створювало певні труднощі з пошуку потрібного місця з тексту. Власне ці незручності призвели до того, що Біблію поділили спочатку на певні розділи, а згодом ці розділи поділили на окремі вірші. Відбувалося все це неквапом і знадобилися століття, щоб завершився цей процес.
Прийнято вважати, що на окремі розділи Біблію поділив англійський священик Стефан Ленгтон, який пізніше став архієпископом Кентерберійським. І зробив він це на початку XIII століття, коли викладав у Паризькому університеті. Але це була не така вже проста справа, адже на той час богослови створили безліч систем, які були несумісні одна з одною. Так, в одній Біблії Євангеліє від Марка було розділене майже на 50 розділів, а не на 16, як зараз. Тому Ленгтон розробив нову систему ділення на розділи. Вона сподобалася читачам і переписувачам і швидко поширилася по всій Європі. Ця система використовується в більшості сучасних Біблій.
Приблизно через 300 років, у середині XVI століття, відомий паризький друкар-філолог Робер Етьєн ще більше спростив справу. Він задався метою полегшити людям вивчення Біблії. Месьє Етьєн усвідомив, що для цього важливо мати єдину систему пронумерованих розділів і віршів.
Але ця ідея була не така вже нова. Наприклад, за декілька століть до цього юдейські переписувачі вже ділили на вірші Єврейські Писання, які зазвичай називають Старим Завітом, на вірші, але не на розділи. Проте, як і з діленням на розділи, єдиної системи не було.
Етьєн розділив Християнські Грецькі Писання (Новий Завіт) на пронумеровані вірші, використавши новий підхід, і об’єднав їх з Єврейськими Писаннями, які вже були розбиті на вірші. У 1553 році він видав друком першу повну Біблію (французькою мовою) з діленням на розділи і вірші, дуже близьким до того, яке використовується в більшості сучасних Біблій.
Зробивши такий невеликий історичний екскурс, настав час перейти до теми, піднятої в заголовку, тобто до найкоротшого біблійного вірша. Звучить він наступним чином: «Заплакав Ісус» (Ін.11:35). Відбулося це напередодні воскресіння Лазаря, коли Христос підійшов до могили Свого друга Лазаря. Ця Христова реакція спонукала багатьох очевидців промовити: «Дивись, як Він любив його» (Ін. 11:36).
Але на думку багатьох біблійних тлумачів Христос тужив не через втрату друга, а за тим, що Йому доведеться повертати друга з іншого світу, який набагато кращий за цей видимий світ. Втім, на той момент це ще не зовсім відповідало істині, адже щоб пекло випустило поневолених праведників Син Людський мав «віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10:45). І станеться це фактично за лічені дні, так що ці Христові сльози можна віднести і на Його адресу, адже Він добре усвідомлював через що Йому доведеться пройти…
А наприкінці слід задатися питанням: який же висновок, урок для себе можна винести з найкоротшого біблійного вірша? – На це відповідає Господь Ісус Христос: «Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене» (Ін. 5:39). Уся Біблія, усе Слово Боже, свідчить про Ісуса, від її найпершої і до останньої сторінки. Власне Христос і є Словом, втіленим Божим Словом, і дуже нерозумно не надавати значення цьому факту. Звісно, якщо хочете потрапити після смерті в кращий світ.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Найкоротший біблійний вірш