Тріска відкладає двісті п’ятдесят тисяч ікринок, але до дорослого стану дозріває лише одна! На нижчому рівні тваринного життя ми майже не спостерігаємо, або проглядається дуже малий відсоток прояву батьківських інстинктів, але чим вище за шкалою розвитку ми піднімаємося, тим більш вражаючі випадки батьківської турботи ми спостерігаємо. Мати любить і доглядає за своїм потомством і в деяких випадках готова пожертвувати заради нього власним життям. Батьківська турбота в людській сім’ї досягає свого вищого піку.
Ми усі хочемо зрозуміти, на якому рівні стоїть християнство в сьогоднішньому світі. І ми усі боїмося, що воно стоїть досить низько. Ми запрошуємо євангелістів, тисячі людей відповідають на заклик до покаяння, але що потім стає з цими немовлятами в Христі? Добре було б організувати спеціальне служіння для цих немовлят точно так, як і у фізичному світі ми організовуємо дитячі клініки з догляду за немовлятами. Проте, що користі в дитячих клініках, якщо в новонародженого не буде матері, яка б палала любов’ю і бажанням виконувати усі необхідні приписи.
Наші обов’язки як духовних батьків сьогодні виконуються з великою прохолодою в порівнянні з тим, що думав і відчував св. Павло, коли він із стогонами і зітханнями писав до галатів: «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!» (Гал. 4:19). У другому посланні, до Колосян, він казав наступне: «Бажаю, щоб ви знали, який подвиг я маю заради вас» (Кол. 2:1). І хіба не видно його гарячі прояви батьківської любові, коли він так ніжно пише своїм дітям у Солуні: «Ми …були тихі серед вас, як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми. Так ми, з прихильности до вас, зажадали передати вам не тільки благовістя Боже, але й душі наші, тому що ви стали нам любі» (1Сол. 2:7-8). Ця ж нотка батьківської любові звучить знову в одинадцятому вірші цього ж розділу: «Ви добре знаєте, як кожного з вас, мов батько дітей своїх, ми просили і переконували та благали діяти достойно Бога, Який покликав вас у Своє Царство і славу».
З якою любов’ю св. Павло молився і працював заради тих, кого Бог дав йому в ролі духовних дітей! Хіба може бути щось зворушливіше, ніж наступний уривок з Другого послання до Коринф’ян 12:14-15: «Ось третій раз я готовий іти до вас, і не буду вас обтяжувати‚ бо шукаю не вашого, а вас. Не діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей. Я охоче буду витрачати своє і виснажувати себе (жоден батько не міг би сказати краще) за душі ваші, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я менше люблений вами».
Чого варта батьківська любов, якщо вона часом не виливається в сльозах стурбованості за своє чадо? Якщо це вірно у фізичному світі, де головними предметами турбот є смертне тіло і тимчасовий добробут, то наскільки це вірно в духовній сім’ї, де йдеться про вічні питання! Як часто св. Павло плакав над своїми духовними дітьми: «Тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного з вас» (Деян. 20:31). Як він турбувався за їх долі, коли не міг побачити їх на власні очі! Його сльози буквально змішувалися з чорнилом, коли він ридав над тими, хто покаявся в Коринфі: «Від великої скорботи і туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали мою надмірну любов до вас» (2Кор. 2:4).
Св. Павло – один з видатних прикладів батьківської любові, що проявляється в усіх істинних духовних батьках. Людська любов – це почуття, яке створює, а потім зберігає людську сім’ю. Також як і «любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» допомагає за допомогою Святого Духа відтворювати на світло духовних дітей, а потім виховувати і приводити їх у стан духовної зрілості в Христі. Рівень народжуваності духовних дітей впав так різко саме через відсутність відповідальності таких люблячих батьків, і з цієї ж причини смертність духовних дітей також різко збільшилася.
Давайте коротко розглянемо вражаючу аналогію. Молоді люди, рухомі любов’ю, одружилися і тепер чекають появи на світ свого первістка. Їх очікування перетворюється на передчуття в поєднанні з жертовним плануванням. Цей період характеризується багатьма незручностями, занепокоєнням і відмовою від багатьох задоволень. Потім починаються пологові перейми, сильні болі – внаслідок чого відбувається дивна подія – народжується людина. Але це не кінець праць у жодному разі. Тепер молодий тато працює ще більше. Він готовий робити усе що завгодно, щоб забезпечити маленьку істоту і зробити її майбутнє щасливим і безпечним. Молода мама відмовляється від активного життя в колі своїх друзів. Обоє вони практично відмовляються від всякого роду розваг. Обмеживши себе навколо материнських обов’язків, молода мама присвячує себе повністю дитині. Вона віддає їй усю свою любов, час, сили, розумові здібності, здоров’я і навіть саме життя, аби її дитя росло і було здоровим. Навіть уві сні вона може почути щонайменший шерех, що виробляється маленьким тілом. Вона чує крик свого малюка навіть крізь шум працюючого пилососа, радіо або пральної машини! Усе її життя, як і вуха, налаштоване на одну хвилю – її дитину. І усі ці роки, коли сім’я росте вона рази два-три на день, засукує рукави і занурює руки в пінисту воду, щоб перемити посуд, після того, як довгий час перебувала біля гарячої плити. За жодні гроші вона не погодилася б виконувати цю роботу для інших людей. Ви тільки подумайте, скільки тисяч обідів вона приготувала, скільки сотень тисяч тарілок перемила, які стопки брудних шкарпеток і нижньої білизни перепрала і перепрасувала – і усе це тільки для того, щоб виростити одну дитину. Якщо виміряти кількість кілометрів, які вона прокрокувала, ймовірно, вони дорівнювали б рекорду в декілька кругосвітніх подорожей! Але чи скаржиться вона на свою долю і незліченні особисті жертви? Ні. Вона просто мати.
Бог дає нам такого ж роду любов до наших дітей у Господі, яку мала матір у наступному оповіданні, опублікованому в журналі Символ Євангелія.
«Кілька років тому багата жінка, яка жила в Балтіморі, прокинулася уранці з усвідомленням того, що її дочка пропаща грішниця. До цього дочка втекла з дому і стала жити в Чикаго. Коли дочка знайшлася, мати написала їй лист, в якому повідомила, що приїде за нею, якщо та погодиться повернутися. Дочка погодилася. Друзі казали багатій мамі: «Навіщо ти їдеш? Чому б тобі ні послати за нею поліцейського? Навіщо ризикувати власним слабким здоров’ям заради такої подорожі? Твоя дочка цього не гідна». Але мати відповіла: «Це моя дитина. Я нікому не зможу довірити і передати їй моє серце любові і мій дух прощення. Я маю це зробити сама»».
Дорогі друзі, а що ви можете сказати про духовних батьків? Адже хтось страждав, у духовних муках народжуючи вас на цей світ. Чи готові ви зробити те ж саме для інших? Чи готові ви витерпіти біль, хвилювання, нічні пильнування до того моменту, коли можна почути перший крик новонародженого: «Боже, помилуй мене, грішного!», коли його душа вирветься з мороку гріха, і в духовний світ народиться нове творіння, нове життя?
Чи готові ви піклуватися і далі про це немовля, що народилося? Якщо ви працювали до того, що у вас з’явилося істинно батьківське серце, ви будете готові жертвувати собою постійно з любов’ю і вірністю, як це робить мама для своєї новонародженої дитини. О, де ви, духовні батьки? Де ви, духовні матері?
Так, слова св. Павла актуальні і сьогодні: «Бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців; я родив вас у Христі Ісусі благовістям» (1Кор. 4:15).
Якщо у вас доки немає цього батьківського інстинкту, просіть і благайте Бога про нього до тих пір, поки Він Святим Духом не виллє у ваше присвячене серце частину Своєї любові.
