Вадик несподівано зауважив, що мама й тато від нього щось приховують, адже вони постійно шепотілися то в одному кутку квартири, то в іншому, потайки від нього обговорювали щось надзвичайно важливе. Спочатку Вадик на це не зважав, потім йому зробилося дуже цікаво: що так захоплено обговорюють батьки. А ще пізніше Вадику зробилося прикро, що дорослі щось від нього приховують. Урешті-решт хлопчик не витримав і якось за вечерею, намагаючись бути серйозним, як батько, коли йдеться про важливі речі, сказав:
– Мамо, тато, чому ви потайки від мене ділитеся секретом? Це дуже навіть нечесно, ось у мене від вас жодних таємниць немає! А ви постійно щось без мене обговорюєте!
Батьки перезирнулися, кивнули одне одному, і раптом тато запитав:
– Вадику, чи хочеш мати брата?
Хлопчик прискіпливо подивився на мамин гнучкий стан, але вона тільки розсміялася:
– Та ні! Чи хочеш мати дорослого брата, такого, як ти?
– Як я? – Вадик задумався. І раптом його осінило: – Ви хочете сказати, що ви… що ми… що Толик… Він буде з нами?!
– Так. Якщо ми більше не можемо мати власних дітей, то чому б не всиновити хлопчика? То як? – запитав сина тато.
– Приголомшливо! Це найкраща у світі новина! Чому ви раніше мені не сказали? Хіба можна таку гарну новину так довго приховувати?
– Вибач, синку. Ми довго про це молилися, вирішували справи з документами, але тепер усе добре, крім одного.
– Окрім чого, тато?
– Толик досі хворий. Лікар радить відвезти хлопчика в санаторій. Він погодився, що в родині дитина одужає краще, тому навіть схвалив наше бажання якомога швидше всиновити Толика. Я купив дві путівки в санаторій для Толика та мами, а ми з тобою, сину, почекаємо на них удома. За цей час ми придбаємо все необхідне для твого брата. Відтепер тобі в кімнаті доведеться трохи потіснитися, – усміхаючись зауважив тато.
Вадику здалося, нібито він бачить найдивовижніший сон у світі.
– Звичайно, як добре, що ми з Толиком тепер завжди будемо разом! Спасибі, тато, спасибі, мамо! Ви в мене, тобто в нас із Толиком найкращі батьки на світі!
Вадик безперестанку цілував маму й тата, дякуючи за таку чудову новину.
Потім, трохи заспокоївшись, хлопчик запитав:
– А Толику ви також нічого не сказали?
– Так, не сказали. Але припускаємо, що він не заперечуватиме. Як ти гадаєш? А поговорити з хлопчиком ми хочемо сьогодні й разом із тобою. Якщо він погодиться з нашим рішенням, то завтра підпишемо останні папери, і тоді Толик стане твоїм братом, синку.
– Він погодиться, обов’язково погодиться, ось побачите! – запевняв батьків Вадик. – Та поки вирішімо, що треба йому, тобто моєму братові, купити. Ти, тато, купи йому ліжко, й постав навпроти мого, це буде чудово! А ти, мамо, вибери йому таку саму піжаму, як у мене. Ми з Толиком будемо як брати-близнюки. Я подарую йому всі свої іграшки. Толик не жадібний, я знаю, і, якщо захочу, дозволить мені ними пограти. Тато, ти ж хотів наступного літа купити мені велосипед, пам’ятаєш?
– Звичайно, синку, пам’ятаю, – підтвердив батько.
– Але тепер тобі доведеться купувати цілих два велосипеди! Ось так! – без угаву торохтів Вадик. – Тато, якщо на два велосипеди не вистачить грошей, не біда, ми з Толиком іще почекаємо. Головне, ми будемо разом, еге ж?! Ой, леле, лишень уявіть, як усі в церкві здивуються, коли ми з Толиком удвох прийдемо в недільну школу. А як радітиме Дмитро, наш наставник! А ще вся церква!
Раптом Вадик тривожно запитав:
– Але ж наш Толик видужає? Він не помре?
– Ми віримо в це, сину, а рішення залишається за Господом. Ти ж знаєш, – серйозно відповів тато. – Але досить про сумне. Краще подумай, що ще ми повинні купити нашому Толику, поки він із мамою буде в санаторії.
І Вадик знову мріяв уголос, що він подарує своєму любому братові.
Увечері тато, мама й Вадик вирушили в лікарню до Толика. Хлопчик завжди радів усім своїм відвідувачам. Його великі сірі очі світилися особливим захопленням, коли до нього приходила сім’я Вадика. Так було й цього разу.
Погодувавши хлопчика фруктами, мама раптом дуже просто запитала:
– Толику, чи хотів би ти завжди жити з нами, бути нашим сином і братом Вадика? Тобі не доведеться повертатися в сиротинець, хіба лише в гості до своїх друзів.
Толик здивовано поглядав то на маму, то на тата, то на Вадика.
– Ну, чого ти задумався, друже? Ти не хочеш бути моїм братом? – захвилювався Вадик.
– Хочу, дуже хочу, – відповів хлопчик. – Але я хворію і, напевно, можу померти.
– Мама поїде з тобою в санаторій, і там ти швидко видужаєш. До того ж моя мама, точніше, наша мама, знаєш, як уміє доглядати хворих? Я це знаю вона не гірша за медсестру! Ну Толику, ти погоджуєшся?
Мама, схилившись над хворим, знову цілувала його гарячі щічки й ніжно-ніжно, як це вміють тільки мами, шепотіла йому про любов. А маленькому хлопчикові із сиротинця здавалося, що в його житті здійснюється неймовірна мрія, мрія кожної сироти – мати сім’ю.
Тато стояв поруч, і Толик бачив, як у добрих очах чоловіка, який захотів стати його батьком, блищали великі сльозинки.
Наступного дня дорослі підписали останні папери на всиновлення, і Толик став справжнім братом Вадика. А потім він із мамою поїхав на цілий місяць до санаторію, звідки повернувся зміцнілим, здоровим і надзвичайно щасливим. Так, інакше й бути не могло, адже за маленького сіроокого хлопчика молилося так багато щирих християн.
КІНЕЦЬ
