У попередніх статтях ми говорили про наглядача над тими, хто потрапив у рабство від речей і матеріального комфорту. Ми намагалися показати, як вони поневолюють Божий народ і тримають його в узах, щоб не дати йому йти у світ і проповідувати Євангеліє усьому творінню.
Але тепер перед нами стоїть ще важче завдання, бо ми маємо намір розглянути хитро приховану пастку, яка також втягує в рабство Божих святих. Бачте, заорганізованість дуже легко сплутати з її молодшою сестрою, організованістю, яка є необхідним компонентом будь-якої роботи. Проте, вони абсолютно протилежні. Перша з батогом у руці тисне і блокує все вартісне, а інша, молодша скромна сестра, задовольняється тим, що залишається найкориснішою помічницею.
Ми ніколи не повинні забувати, що заклик до грішника завжди виражається у велінні «прийди», а веління християнину звучить незмінно однаково – «йди».
Але до чого закликає заорганізованість?
- Залишайся і служи в комітеті.
- Залишайся і служи в команді.
- Залишайся і працюй за програмами.
- Залишайся і наглядай за старими будівлями.
- Залишайся і зводь нові будівлі, а потім збирай нові суми грошей.
- Залишайся і відкривай нові відділення.
- Залишайся і розбирайся з дрібними проблемами парафіян.
Найсумніше в усьому цьому те, що йдеться про найбільш гідних служителів. Наглядачі звертають пильну увагу і націлюють свої зусилля на обраних вірних, бо їм потрібні ревні і вірні мужи Божі. Егоїстичну людину, дозвільного і недисциплінованого вірного можуть поневолити і інші. Але на віддану справі людину диявол влаштовує справжнє полювання, оскільки вона своїми ревнощами і запалом здатна запалити інших і повести їх у битву. Таку людину ворог прагне прикувати до тимчасових речей ланцюгами, щоб вона була занадто зайнятою або занадто втомленою, що не змогла дійти навіть до наступного перехрестя.
У шостому розділі Книги Діянь сатана послав «зайнятість», цього старого шахрая – для того, щоб спробувати зробити з апостолами те, що не вдалося зробити іншим поневолювачам. Він намагався закрити їм рот і відвернути від проповіді про Ісуса. Наскільки тонким був цей підступний задум! Добродійність для вдів була служінням виключно гідним. Комітет з одинадцяти апостолів! Яке гідне, наповнене милосердям заняття! Ви можете уявити головуючого Петра, який ламає голову над засобами і способами забезпечення вдів? У разі успіху цього заходу більше вже не було б проповідей у П’ятидесятницю, не було б відкритої непокори рішенням синедріону. Не було б відвідувань Самарії, воскресіння Сарни, благовістя дому Корнилія, не було б позбавлення апостолів з в’язниці, мучеництва Стефана і навернення святого Павла. Фактично, на цьому можна було б закінчити оповідання Книги «Діяння». І почати нову книгу – Книгу дискусій і засідань високого керівництва.
Але, слава Богу, усі ланцюги і узи відкинуті ще перш, ніж вони встигли скути освячені тіла апостолів. «Ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слову», – заявили слуги Господні. Божі мужи були вивільнені. Світ мав отримати дорогоцінне Євангеліє, а ми можемо лише додати, що потреби вдів теж не були забуті!
Для того, щоб поширювати славне Євангеліє, треба рухатися. Любителі поговорити люблять засідати в комітетах. Шукачі становищ і посад люблять сидіти за столом. І дійсно, звичайно це дозвільні люди, які витрачають даремно не лише власний час, але і мають намір згаяти даремно час людей, які займаються справжньою справою. Яка помилка відривати людей від справжньої справи для того, щоб на конференції пояснити їм, як треба працювати. Редактор християнського журналу «Той, хто перемагає в молитві» потрапляє влучно в ціль, використовуючи в розмові на цю тему уривок із статті, опублікованої в «Рідерс Дайджест»:
«Звичайно, ми можемо продовжувати і далі сперечатися і дискутувати про способи, засоби і методи ефективної роботи. «Рідерс Дайджест» розповідає про одного хлопця, який зайшов у регіональний офіс концерну з виробництва побутової техніки, щоб познайомитися з останньою моделлю пилососа. У демонстраційному залі він побачив тільки непоказну леді, яка попросила його зайти після обіду. «Зараз ніхто не зможе показати вам нові пилососи. Усі продавці зайняті. Бачте, – пояснила вона, – зараз вони проводять засідання про методи ефективних продажів».
«Багато наших працівників Євангелія настільки «зайняті» організацією справ і засіданнями комітетів, що проходять повз тих, хто потребує Благої Звістки. Як часто під час розробки програм служителі виключають участь Духа Божого. Ми плануємо і працюємо, працюємо і плануємо. Ми обговорюємо і приймаємо рішення, приймаємо рішення і обговорюємо до тих пір, поки, нарешті, зневажений Дух не йде, залишаючи нас пожинати безпліддя наших дурниць, нісенітниці і ганьби. Заблукалі душі подібно до покупців підійдуть до нашого прилавка, але чи отримають вони те, чого так потребують?»
Святий Дух був головою на тих небагатьох засіданнях, про які йде мова в Книзі «Діянь». Вони були короткими і завжди закінчувалися негайними діями. У Діян. 13:2-3 ми читаємо: «Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: “Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх”. Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх».
Сповнені Духом чоловіки і жінки мають проявляти пильність у тому, щоб не тонути в морі заорганізованості. Багато хороших християн вдома і за кордоном починали своє служіння з найвищими надіями, але пізніше розчаровувалися, виявивши, що відхилилися убік.
Журнал «Весліанський методист» нещодавно опублікував слова молодого пастора, який поділився своїм відчаєм:
«Я не пастир, я раб і полонений випадкових і постійних дрібниць. Схоже, я упустив щось дуже важливе. Я цілий день завантажений роботою до тих пір, поки не падаю від знемоги. У мене немає часу для спілкування з Богом або роботи над собою. Я вимушений поставити собі питання, де ж те джерело води живої, яка, як сказав Господь, має витікати з моєї утроби».
Благочестивий місіонер в Індії Волкер з Тіневелі зрозумів, у чому полягає корінь проблеми. Він пише: «Нам слід сповідувати на колінах перед живим Богом те, що ми були занадто зайняті зовнішньою формою організації і місіонерською рутиною. Ми не шукали для наших індійських братів, як треба було б, Божого Духа життя, ми їх не любили, не плакали над ними, не вступали за них у боротьбу в молитві належним чином. Господи! Ми сьогодні визнаємо цю провину за собою. Ми, місіонери, відчуваємо цю провину перед Тобою. Наші сили були згаяні на зовнішні форми роботи, ми не зуміли в жодній мірі досягти головної мети нашої місії, ми не прагнули до того, щоб безсмертні душі шукали життя і щоб вони могли мати його в надлишку».
