Ми усі знаємо, якою жахливою ціною були відкриті для Євангелія величезні континенти язичництва. Сьогодні місіонери не в змозі євангелізувати усіх дітей, що народжуються. З таким прогресом місіонерської діяльності ситуація залишається кричущою, якщо тільки Божий народ не захоче звільнитися від уз комфорту і не виконає Божого веління, кидаючи виклик: «Відпусти!» ще успішніше, ніж виконував це веління Божий народ до нас.
Девід Лівінгстон працював, не утішаючи себе ілюзіями відносно того, якою ціною буде завойована для Христа Африка. Він вважав за краще працювати самостійно, не обтяжуючи себе людьми, яким подобалося жити в зручностях.
Розповідають, як керівники одного місіонерського товариства в Південній Африці написали Девіду Лівінгстону:
“Чи знайшли ви зручні дороги до того місця, де ви проживаєте? Якщо вони є, ми могли б послати до вас на допомогу людей».
Лівінгстон відповів: «Якщо у вас є люди, які можуть працювати тільки за умови наявності хороших доріг, вони мені не потрібні. Мені потрібні люди, які прийдуть до мене, якщо немає жодних доріг».
Через багато років, місіс Ч.Т.Стад, звертаючись до добровольців, які хотіли приєднатися до її чоловіка в серці Африки, послалася на цю цитату з листа Лівінгстона і сказала, якими мають бути нові місіонери: «Люди, готові до бездоріжжя! Люди палкі! Люди, готові узяти своє життя у власні руки»!
Сам Стад залишив усі земні блага і жив абсолютно простим життям. Він буквально пішов за своїм Спасителем і сказав самому собі «Ні», ставши таким чином найбільшим ловцем людей. Він був вивільнений для праці. Зверніть увагу на дух цього Божого посланця, виражений у наступному його творі:
«Ми надто довго чекали один одного, щоб почати! Час очікувань минув! Божий час настав! Оголошена війна! В ім’я святого Бога небес давайте встанемо і почнемо творити! «Господь, Бог наш, йде перед нами; Він битиметься за нас», як і ми за Нього. Ми не будуватимемо на піску, але на кам’яній основі слів Христових і ворота пекельні і ворожі слуги не здолають нас. Чи можуть такі люди, як ми, боятися?
Перед цим світом, так, перед сонним, теплим, маловірним і хитким християнським світом ми сміливо довіримося нашому Богу, ми усе передамо в Його руки! Ми житимемо, і ми помремо заради Нього. Ми зробимо це з Його невимовною радістю, що співає в наших серцях. Ми краще тисячу разів помремо, довіряючись нашому Богу, ніж житимемо, довіряючи людині. І коли ми дійдемо до того місця, то ми побачимо, що перемога вже здобута, а перед очима з’явилася картина слави. Ми матимемо істинну святість Божу, а не бліді, безсилі і витончені слова і добромисні думки. Ми матимемо мужність, святість і дорогоцінну віру і працюватимемо заради Ісуса Христа».
У 1932 році офіційний журнал Церкви святості Еммануїла в Ліверпулі, Англія випустив звернення до людей, які відмовилися від комфорту:
«Потрібні зараз! Чоловіки і жінки Божі для євангелізації племен.
- Люди, палкі душею!
- Люди, зголоднілі за важкою роботою!
- Люди, які повністю готові до важкого життя, багатьох хвороб, можливо, до ранньої смерті або мучеництва!
- Ті, хто, діставшись туди, залишаться там назавжди.
Бог може зробити усе, якщо Він отримає наполегливих людей, готових навіть на смерть».
Якою ціною поширювалося Євангеліє!
Візьмемо, приміром, республіку Гана: «Через жовту лихоманку та інші хвороби тривалість життя місіонерів в один час у Гані скоротилася до шести місяців. Але завдяки їх жертовності двадцять відсотків населення країни, що налічує п’ять мільйонів, сьогодні є християнами».
Немає двох стандартів для євангелістів – один для зарубіжних місіонерів, а другий для тих, хто працює удома. Нещодавно ми працювали в одному графстві на Британських островах, і на нас справив величезне враження один служитель. Ми часто чули про містера X… від християн, які говорили приблизно одне й те саме: «Я був спасенний у результаті його зусиль». Іноді люди спасалися в результаті його проповідей, або він просто давав людині євангелізаційну брошуру або навіть відвідував удома. Ми зацікавилися його секретом. «Чому цей добродій настільки успішно проповідує Благу звістку?» Ми з’ясували, що він був рядовим парафіянином, жив у скромному будинку і займався простою роботою. Чому його життя стало для багатьох таким благословенням?
Секрет виявився зовсім простим. Душі заблукалих людей були для нього найголовнішими. Одна людина розповіла нам, як багато років тому містер X. на велосипеді розвозив величезною територією свого графства християнські брошури. Другий свідок згадав, як наполегливо і невпинно він відвідував свого сусіда-п’яницю. Цей муж Божий вже давно з Божою допомогою скинув із себе рабство земного комфорту. Він був вільний, щоб, казати: «відпусти». Бог же зробив усе інше.
Комуністи теж опанували цей секрет. Один американський християнин сказав їм так: «Марно, ви ніколи і нічого не досягнете. У кращому разі, в Америці набереться двісті тисяч комуністів, а ми, християни, налічуємо сімдесят п’ять мільйонів».
Комуністи йому відповіли: «Пам’ятаєте Гедеона з його воїнством? Їх було лише триста людей. Члени нашої партії готові задовольнятися найменшим. Кожен цент, який ми можемо заощадити після задоволення своїх потреб, ми віддаємо на нашу справу, в яку віримо усім своїм серцем». Далі цей комуніст сказав: «Ми переможемо[1] і, якщо хочете знати, я скажу вам чому. Ми маємо непохитну віру у свою справу. Ми готові померти за неї. І це набагато більше за те, що ви готові зробити заради своєї віри! А ви? Наскільки далеко готові піти ви, щоб служити своїй справі?»
У тому і річ! Вдумайтеся в слова комуніста: «І це набагато більше за те, що ви готові зробити заради своєї віри»! Чи це так? Нехай Бог відновить Свій завіт у серцях Свого народу так, щоб ми були готові у світлі оновленого видіння Голгофи і свіжої особистої П’ятидесятниці, казати «відпусти», і служити Господу.
[1] Комуністи, врешті-решт, не перемогли, адже як запевняє Христос: «Усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться» (Мф. 15:13), – прим. Ред.
