Та про це я дізнався згодом. А зараз тягнув додому цілого кошика риби! І так задумався над недавньою пригодою, що й не зауважив, як із сутінків випірнув «Голіаф». Я схаменувся тільки тоді, як уперся йому в живіт своїм кошиком. Хлопець сплів руки на грудях і поглядав на мене зловісно.
Я вмить поставив кошика на землю, водночас затиснувши в кулаці каменюку, що трапилася під руки. Я був готовий до бою. Та раптом Ісусові слова про прощення сяйнули мені, наче блискавка. Я завагався, не знаючи, що робити, тим часом «Голіаф» нависав наді мною, так ніби прицілювався, куди вдарити. Він уже заніс було руку, та я вивернувся.
– Пробач, що я розбив тобі носа! Та ти образив мою маму! – видихнув я в темряву, яка згущувалася то швидше, що гучніше калатало зі страху моє серце.
На якусь мить мені здалося, що воно – окрема істота, може, тремка пташка, яка рветься з сильця на волю, або ж рибина в неводі, яка норовить знову вислизнути в море, щодуху б’ючи хвостом.
Мій кривдник остовпів – тепер і він не знав, що робити. Я швидко відкинув убік каменюку: мовляв, бачиш, я прагну розійтися мирно. Проте не так легко подати для потиску руку, щойно стиснуту в кулак, – я знав це. Він вагався, а в моїй уяві стояв Учитель у човні – Він ледь-ледь усміхався, спостерігаючи, як ми з братами клопочемося біля переповнених неводів Симона. Я нахилився до кошика і подав хлопцеві дві великі гладенькі рибини:
– Тримай! Сьогодні ловилося дивовижно! – сказав я і, схопивши кошика, вже значно легшого, щодуху дременув, поки мій незграбний «Голіаф» із рибою в руках не отямився.
Уже біля домівки я таки наважився огледітися – він так і стояв посеред вулиці в місячному сяйві, переминаючись із ноги на ногу. Невже не знав, що робити з рибою?!
