Мама стала відпускати мене з Іваном та Яковом на риболовлю. Я допомагаю їм з усіх сил, і нам не раз щастить наловити багато риби. От учора мама виміняла рибину на борошно й олію – ми мали пресмачні коржики. Брати жартують, що їм зі мною щастить, бо я – Йона, отож умію порозумітися з рибами, особливо з китами. Та хоч Генісаретське озеро називають ще Галилейським морем, бо воно дуже велике і глибоке, проте китів у ньому нема. Просто Яків так мене лякає: стережись, мовляв, Йоно, а то кит проковтне тебе, як будеш нечемний!
Та щастило нам не завжди – одного разу ми поверталися до берега засмучені, бо не вдалося спіймати ні рибини. Ще здаля ми зауважили на березі великий гурт людей, що зібралися довкола Учителя, Якого я бачив уперше, хоч уже й чув про Нього. Чув, що Учитель, Якого звали Ісус, зцілив тещу ще одного рибалки, з яким товаришували Яків та Іван, – Симона.
У такому містечку, як Капернаум, чутки розходяться швидше, ніж кола по воді, коли в неї кинути камінець. Щоправда, чутки ширилися вже не тільки нашим містечком, а й довколишніми, що розкинулися на берегах щедрого Генісарета. Дізнавшись про дивовижні зцілення, люди натовпами ходили за Ісусом, сподіваючись на допомогу.
Ось і зараз чоловіки і жінки з дітьми – навіть геть малими – вже просто відтіснили Учителя до води. Тоді Він ступив у човен Симона та його брата Андрія і, попросивши трохи відплисти, навчав людей просто з моря. Ми навіть не стали виходити на берег – однаково там було нікуди й ногою ступити! – тому слухали Учителя зі свого човна.
Він говорив слова прості й зрозумілі: про те, як любити ближніх, і про те, що Бог є нашим Небесним Отцем, Якого завжди можна просити про допомогу. Мені дуже сподобалися слова Ісуса про Отця – я ж бо не мав батька, а так міцно потребував його!
Батько уявлявся мені сильним і добрим – він навчив би мене ловити багато риби, а може, й віддав би в науку до равві. Я пізнав би значення слів і літер у святих книгах і сам би зміг прочитати про Мойсея та Йону – це було б так цікаво!
Проте я не до кінця зрозумів, як же мені любити мого «Голіафа», коли він дражнить мене і кепкує, і чи маю я тепер попросити вибачення за його розтовчений ніс? Я хотів спитати про це Учителя, але не наважився перебивати Його мову.
А проте Він ніби почув мене, бо сказав, що прощати ближньому треба безліч разів – не сім і навіть не сімдесят, а значно більше! Я подумав, що Ісус, певне, дуже терпеливий і добрий. Мабуть, такого батька я хотів би мати – щоб любив мене і пробачав усілякі витівки, а ще ми багато мандрували б із Ним – може, добралися б і до справжнього моря, бо в Генісареті вода усе ж таки прісна, а в морі має бути солона – це я напевно знаю.
Я так замріявся про мандри до справжнісінького моря, що й не завважив, як Ісус змовк, а люди на березі потроху розійшлися. Тим часом Учитель звелів Симонові відплисти на глибінь і закинути невід, а той заперечив, що за всеньку ніч не вдалося зловити нічого, однак волю Його виконав. А потім сталося неймовірне – Симон з братом ледве витягли такого повного невода, що мало не рвався, і ми мусили поспішити їм на підмогу, вибравши частину риби у свій човен.
Обидва човни заледве не потонули, поки ми добралися до берега. Тоді Симон припав до Ісусових колін, кажучи:
– Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!
А Учитель відповів йому:
– Не лякайся – від цього часу ти будеш ловити людей!
Це були такі дивні слова, що я й не зрозумів їх – ніколи не бачив, аби неводом ловили людей.
Однак і Симон, і його брат Андрій, і Яків з Іваном їх зрозуміли. Вони, покинувши рибальство, стали учнями Учителя і йшли за Ним усюди, де Він проповідував. І їх серед дванадцяти апостолів Ісус також наділив Господнім даром зцілювати людей. Апостоли йшли по містечках і селах, сповіщаючи людям Добру Новину. Однак мандрівка їхня не була легкою: Ісус казав їм не брати із собою в дорогу анічогісінько – ані палиці, ані торби, ані хліба, ані вбрання, крім того, що мали на собі.
