“І сказав Господь: “Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився, і не плекав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч згинув. А Я не змилувався б над Ніневією, – цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?” (Йон. 4:10-11)
Йона говорить: “Ти Бог милостивий та милосердий, довготерпеливий та многомилостивий, і Ти жалкуєш за зло…” – і це правда. Слава великому йменні Його! Йона хотів дорікнути Господу за це милосердя, але ми радіємо цьому милосердю і дякуємо Йому за те, що Він многомилостивий і “шкодує за зло”. Коли б у Бога було стільки ж милосердя, скільки в людини, Він у Своїй могутності вже давно знищив би більшість людей. Коли б Господь не був настільки довготерпеливим, багато людей опинилося б передчасно в пеклі, а багато міст і сіл були б зруйнованими вщент. На щастя, Бог повний любові і милості! Така Його Божественна природа, такий Його характер.
Але не варто зловживати Його добротою, Його милосердям і любов’ю; потрібно пам’ятати, що Бог не тільки “милостивий та милосердий”, але й святий, справедливий, і ненавидить зло. Візьмімо хоча б ту саму Ніневію: Господь виявив до цього міста багато милосердя і терпіння, але люди не бачили цього, не оцінили, і з кожним роком ставали все гіршими й гіршими, чаша беззаконь цього міста швидко наповнювалась, злодійства їх піднялися до Бога, кожен йшов дорогою зла, а насильство, “що в їхніх руках”, примушувало кликати до Бога пригноблених і ображених. Коли б Бог і далі продовжував терпіти їхні беззаконня, коли б Він заплющив очі на насильство їхніх рук, – це не відповідало б ні справедливості, ні святості Судді всієї землі. Інакше кажучи, Бог не був би добрим, милостивим, милосердним та справедливим.
Милість до злочинців стала б жорстокістю до ображених. Милосердя до ніневітян виявилось би нещастям для поневолених ними народів. Насилля і зло вимагали розплати. Коли б це столичне місто Асірії і далі продовжувало йти своєю дорогою такими ж темпами, то через сорок днів чаша злодійств переповнилась би, і тоді Господь здійснив би над Ніневією Свій суд, і ніяка сила у світі вже не врятували б це місто. І ось на самісінькій межі цієї розплати, за сорок днів до здійснення страшного правосуддя, Бог ще виявляє милість до Ніневії, попереджуючи через Йону: або покаяння, або загибель! І Ніневія покаялась!
Не так сталося з допотопним світом. Коли Господь побачив, що “велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її – тільки зло повсякденно” (Бут. 6:5-12), Він у милосерді Своєму попереджував людей через Ноя, Єноха і інших пророків Своїх, але вони не покаялись. Залишити їх напризволяще, щоб вони і далі йшли дорогою зла, Він не міг, це суперечило б святості Божій, і Суддя всієї землі знищив їх потопом. Звичайно, не з легким серцем Бог здійснив Свій присуд, Його любляче серце боліло і шкодувало за зло, яке Він навів на землю, але нічого іншого вчинити не міг. А можливо, коли б ці допотопні люди покаялись останнього дня, так як покаялись ніневітяни, Бог змінив би Своє рішення.
Чи не змушують нас ці два приклади подумати про те, що кожен із нас повинен подивитись на себе? Йдеш ти дорогою добра чи дорогою зла – знай, Бог бачить і знає все. Можливо, Він навіть давно довготерпить когось із нас, можливо, міра беззаконь декого з нас вже підходить до кінця, і дехто сьогодні співає: “Вже присуд жахливий готовий давно, й безодня вже майже відкрилась”, навіть не підозрюючи, наскільки стосуються ці слова саме їх, і, можливо, через кілька днів їх занесуть на кладовище, бідних, нещасних і непокаяних. Бог не хоче смерті грішника (Єзек. 33:11), але Він не може спасти його, якщо цей грішник не покається і не зверне з лихої дороги своєї. Поки ніневітяни не каялись, їх очікував суд і загибель, коли ж вони покинули злі вчинки свої – милість Господня дала їм спасіння.
Чому милість Господня така велика і чому “милість перевищує суд”? Ми вже говорили, що така Божа природа, такий Його характер. Але коли наш Небесний Батько настільки милосердний і “шкодує за зло”, то, очевидно, такими повинні бути і Його діти, які також одержали Божественну природу через відродження. Все Писання вчить нас милосердю, всепрощенню і любові. У Своїй Нагорній проповіді Господь Ісус говорить: “А Я вам кажу: любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі…” (Мт. 5:44-45).
Який Батько, такими повинні бути і Його діти. Коли наш Отець “шкодує за зло”, яке прийшло на народ, то і ми повинні співчувати своїм ближнім, які переживають горе. Ми не можемо радіти нещастю свого брата і сумувати, коли він щасливий. Радість нашого ближнього – наша радість, і смуток його – наш смуток. “Тіштеся з тими, хто тішиться і плачте з отими, хто плаче” (Рим. 12:15).
Бог помилував ізраїльський народ, коли сорок років вів його по пустелі (Єзек. 20:17) і коли він так часто засмучував і гнівив Його. Бог помилував Ніневію, велике місто, в якому було більше ста двадцяти тисяч дітей, що не вміли відрізняти правої руки від лівої. Чи не говорить це нам про те, що коли наш ближній у біді, ми повинні поспівчувати йому і допомогти?
Християнин більше любить прощати, ніж карати. Правда, коли ми бачимо гріх, ми повинні не тільки вказати людині на гріх, але й привести її до покаяння, однак ми не повинні їй мстити.
Нехай допоможе нам Господь взяти з Книги пророка Йони багато корисних уроків для себе!
