Робимо перехід від нашої віри до їхньої
В англійській мові є слово tweens, яким називають дітей від десяти до дванадцяти років. Це слово є частиною від слова between, що значить вік «між» дітьми і підлітками.
З духовної точки зору, вони теж перебувають на «роздоріжжі» між оповіданнями з дитячої Біблії, вечірніми молитвами та молитвою особистою. У цей період їм потрібно допомогти зробити перехід від християнства як чогось, чого їх навчають батьки, до того, в що вони самі вірять.
Аби підтвердити важливість цього переходу, пропоную порівняти двох дітей, які ставали царями Юдеї саме у такому віці. Коли Йоас був малим, один милосердний родич сховав його у святині від його злої бабусі, що вбивала всіх малюків у родині, аби самій посісти трон. Там його виховав і навчив усього, що треба знати майбутньому царю, його дядько, священик Єгояда. Він також допоміг Йоасу у семирічному віці зійти на трон, замінивши на ньому злу бабусю. Він був добрим і богобоязливим царем – до певного часу принаймні.
Йоас чинив, що було Господеві до вподоби по всі дні життя свого, бо його навчив священик Єгояда (2 Цар. 12:3).
Після смерти Єгояди прийшли юдейські князі з поклоном до царя, і цар їх вислухав. Вони покинули дім Господа, Бога батьків своїх, і почали служити ашерам та бовванам, і був гнів Господній на Юду та Єрусалим за цю їхню провину (2 Хр. 24:17-18).
Далі йде мова про те, що Бог послав сина Єгояди, аби попередити Йоаса, однак той, забувши, чим завдячує своєму дядькові, вбив свого двоюрідного брата.
Цей хлопець, якого виростив і виховав дядько-священик, залишався вірним Богові, поки жив дядько, але щойно той помер, молодий цар, слухаючи поради інших, «звернув» у протилежний бік. Йоас ніколи самостійно не визначав свого ставлення до Господа, тож як тільки «вітер» подув в інший бік, хлопець, відповідно, змінив і свої погляди.
Близько 150 років опісля, за дуже непростих обставин, на царському престолі опинився інший хлопчик. Манасія, найжорстокіший цар Юдеї, залишив царство у спадок своєму злобному сину Авону. Проте через два роки Авонові помічники підступно вбили його. Тоді всі мешканці Юдеї зібралися і розправилися з убивцями царя, а на престолі посадили восьмирічного сина Авона – Йосію.
Цікаво, як жилося цьому малому царю з таким поганим родоводом і навіть без настанов дядька-священика?
Перед ним не було такого царя, як він, що обернувся б з усього серця, з усієї душі й з усієї сили до Господа, повнотою за законом Мойсея, та й після нього не було такого, як він (2 Цар. 23:25).
Як таке могло статися? В Біблії не сказано, хто так сильно вплинув на Йосію і навернув його на Божу дорогу, але там описано, що відбувалося у його серці.
Восьмого року свого царювання, бувши ще хлопцем, почав він шукати Бога Давида, предка свого, а дванадцятого року заходився очищувати Юдею та Єрусалим від узвиш, від ашерів і тесаних та вилитих бовванів (2 Хр. 34:3).
Рішення шукати Бога та жити за Його приписати походить із серця. Цей юний цар не наслідував чогось, чого його вчили, чи того, що було загальноприйнятим, він зробив власний вибір – бути з Богом і шукати Його всіма способами.
Християнські батьки повинні робити все можливе, щоб надихнути дітей на життя в Бозі, а не на просте наслідування церковних приписів. Якщо вони тримаються релігійності лише для особистого задоволення або ж як спостерігачі, то коли щось інше виглядатиме привабливіше – вони відразу кинуться в той бік. Наше завдання – допомогти дітям віднайти їхню особисту віру і зв’язок з Богом.
Як маємо це зробити?
По-перше, ми повинні пояснити дітям, що бути християнином не означає робити все правильно, за приписами. Основне в християнстві – це досягнення єдності з Богом. Ісус прийшов на землю, щоб померти за наші гріхи. Їх не просто забуто, вони відкуплені дорогою ціною. Він помер, щоб у нас була можливість пізнати, наслідувати і любити Бога, а також отримувати Його любов у відповідь. Повторення цього, наче засівання зерна, залишиться в дитячій пам’яті і принесе плід особистої віри. А стається це тоді, коли діти починають шукати Бога.
По-друге, дуже важливо допомогти дитині зробити перехід від простих вечірніх молитов чи біблійних історій до молитов на самоті. Дітей потрібно заохочувати до повільної та глибокої молитви, слухання Божих слів і бажання Його пізнати.
Колись я почув вислів, що батьки мають тримати дитину за руку до моменту, коли передадуть її в Божі руки. Я б дещо змінив його і сказав радше так: починаючи з десятирічного віку, батьки мають тримати дитину за одну руку і дозволити Богу взяти її за другу.
Поради для батьків
Допомагаючи дітям сформувати власну віру, пам’ятайте про три кроки: навчати, привчати і наглядати. Не робіть усього за них – замість постійного повторювання, що каже Біблія у різних ситуаціях, запитуйте їх і дайте їм можливість подумати. Не «кидайтеся» на поміч, якщо виникла проблема, – закликайте дитину молитися і самостійно просити Бога помочі у її вирішенні.
