Стояння 9: Ісус втретє падає під тягарем хреста
«У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач» (2Кор. 4:8)
У часи панування тоталітарного режиму на наших землях чимало людських доріг вело до в’язниць і таборів. Ті жахливі місця можна було окреслити однією спільною назвою: «Залиш надію кожен, хто сюди заходить». Це щось надзвичайно страшне й сумне, адже місце без надії – це місце без майбутнього. Там людина не має сил і відваги боротися за завтрашній день, там панує розпач, який її поглинає. Немає сил і перспективи сьогодні боротися за завтра, бо в завтрашній день ніхто не вірить…
Ісус падає втретє. Його пронизує нестерпний біль. Навіщо Він має підводитись? Яка перед Ним перспектива? Голгофа і страшна смерть. Є можливість вигукнути: «Вже немає сил, досить!» …Любов підводиться тихо і в цілковитому смиренні. Ісус встає, щоб кожен із нас міг підвестися після будь-якого падіння. Однак пам’ятаймо, ми справді зможемо підвестися лише тоді, коли будемо з Христом. Кожен із нас падає сам, але завжди підводимося ми двоє, бо Христос входить у місце мого гріха і підводить мене, промовляючи: «Ти не сам. Разом ми переможемо!» Лише разом із Христом…
На цьому стоянні Хресної дороги просимо за всіх, хто втратив надію в завтрашній день, і за нас самих, щоб ми завжди були людьми надії.
Господи, будь нашою надією!
