Радість на Небі
Нам важко уявити собі радощі Неба, бо всі ті радощі, які ми досвідчуємо в цьому житті, є короткотривалими. Їх стримує усвідомлення терпіння, яке зазвичай іде за ними.
У Небі так не буде. Наша радість буде повна й вічна. Вона ніколи не зменшиться через горе, бо горя більше не буде.
«І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об. 21:4).
Коли ці сльози будуть стерті Божою рукою, ми будемо дивитися в Його обличчя і бачити очі, яких ніколи не бачили і не уявляли. Краса і радість цього моменту є такими чудовими, що тільки вічна душа, відділена смертю від тіла, може дивитись на Нього і жити.
Це таке яскраве світло і така захоплююча краса, що створена душа була б знищена її видом, якби Бог не дав їй ласку – божественну участь у Його власній природі – дар, завдяки якому вона може, «бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги» (2Кор. 4:17).
Знання про те, що нас цілковито і без обмежень любить такий великий Бог, буде наповнювати наші душі радістю, якої не можемо осягнути розумом на землі.
Радість понад усяку радість настане, коли Бог напише Своє ім’я на нашому чолі й дасть кожному з нас ім’я – ім’я, яке знає і розуміє тільки Бог та наша душа (Об. 22:4; Іс. 62:2).
Ми будемо, як той, який пройшов добру битву і прибув додому, щоб набратися сили й відпочити, – не заради ще одного бою, але для нагороди перемоги – перемоги над гріхом, слабкістю та злом.
У Небі наша радість буде помножуватися присутністю там дорогих людей, старих знайомих і людей, про яких ми знали або читали. Ми будемо щасливі бачити їх і будемо радіти своєю присутністю серед них.
Кожен у Небі випромінює Бога по-різному і різною мірою. Кожен буде мати той ступінь любові та єднання, який мав у хвилину смерті. Коли помираємо, ми перестаємо збирати заслуги; ми перестаємо використовувати свої таланти; це є час нагород чи покарання. Ті таланти, які були нам дані, якими користувались і які розвивали, будуть нашими на цілу вічність. Ми будемо винагороджені відповідно до того, як наша вільна воля вибирала Бога понад нами самими та світом.
Це означає, що наша здатність любити й радіти буде встановлена навіки, і кожен із нас буде випромінювати Ісуса по-різному.
Ми отримаємо «динарій» (Небо) як нашу заробітну плату, але кожен буде задоволений тією славою Неба, відповідно до своєї здатності любити.
Так само є і в цьому світі. Ми всі живемо на тій самій планеті – Земля, але в кожного – інша особистість, інший розум, інші чесноти й таланти. Ми всі отримали «динарій» життя, але кожен використовує цю нагоду по-різному.
Неважливо, чим ми володіємо в цьому світі; важливо те, як ми використовуємо власність, яка має значення. Ісус застерігав нас, щоб ми не судили про Небо критеріями світу, бо «перші» тут можуть стати «останніми» там.
Радість тих, які багато страждали, буде більшою, ніж тих, які страждали мало. Радість тих, які багато любили, буде більшою, ніж тих, які любили менше.
Оскільки в Небі Бог є джерелом нашої радості, вона триватиме постійно і нею ніхто ніколи не насититься. Вона буде завжди новою, бо завжди буде щось нове для радості.
Ніколи не буде нічого, що б зіпсувало чи применшило нашу радість, бо на відміну від земної радості, яка походить від людей чи речей і постійно змінюється, ця радість подібна до Бога: вона незмінна, бо походить від вічного джерела краси і любові.
Робота на Небі
Питання про те, що ми будемо робити на Небі, впродовж століть спантеличувало мільйони людей. Хоча ми вважаємо Небо місцем відпочинку, воно, звичайно, не є місцем «нічогонероблення».
Ми часто забуваємо, що все, що бачимо, – живе чи неживе – є видимим вираженням роботи нашого невидимого Бога. Ми так звикли до дерев, гір, неба, повітря, води, квітів, тварин, рослин і людей, що більше не бачимо Божої роботи – причини їхнього існування.
***
Перед тим, як продовжимо, добре було би дослідити саме слово «робота». Слово «робота» зазвичай означає напруження, втому та фізичні зусилля – все це включається в досягнення мети. Метою є збереження життя, оскільки ми виготовляємо їжу, щоб їсти, одяг, щоб одягатися, гроші, щоб використовувати, предмети розкоші, щоб їх купувати, та власність, щоб нею володіти. Сама думка про роботу в Небі завдає страждань, бо фізична праця є чимось, що ми побоюємося починати і що прагнемо завершити.
Фізична праця, яка необхідна, щоб підтримувати життя, є найнижчим типом праці. Існує інтелектуальна робота, через яку ми здобуваємо знання, щоб накопичувати їх у своїй пам’яті або передавати іншим.
Існує також духовна праця, яка не тільки просвічує нас, але і змінює. Фактично, кожна праця має силу змінювати. Вона змінює речі й змінює людей. Різниця полягає в тому, що коли фізична та інтелектуальна праця змінює речі, то духовна – змінює душі.
***
На Небі ми будемо дивитись на тих, кого любимо на землі, й молитися за них. Наші молитви на Небі будуть цілковито неегоїстичні та з’єднані з Божою волею, без жодних домішок страху, непевності чи сумніву. Ми будемо просити і будемо знати, чому деякі наші молитви не отримують відповіді, і ми будемо дивуватися Його любові та мудрості.
Бог часто буде давати нам дозвіл і силу допомагати на землі цим людям, щоб вони могли спрямовувати свої дороги на Божу стежку. Ми будемо здатні боротися зі злими духами, коли вони спокушатимуть тих, кого ми любимо. Ми будемо боротись як сини Бога – могутні й безстрашні, розганяючи цих Божих ворогів і переможно прокладаючи шлях для тих, хто все ще перебуває в земному Царстві, щоб вони могли подорожувати в мирі. Ми продовжуватимемо працювати для Царства, поки остання овечка не буде в кошарі.
Приклад цього знаходимо в Книзі Даниїла. Ми читаємо, що архангел Гавриїл, який був призначений над народом, щоб допомагати і захищати його, опинився в протистоянні з іншим ангелом, чий народ був суперником народу, призначеного Гавриїлові (Дан. 10:13-19).
Чудову історію про це ми читаємо з почуттям недовіри, але це тільки тому, що нам бракує любові й сили Божої. У своїй гордості ми відкинули будь-яке поняття чистих духів, і коли читаємо про тих, які працюють задля нашого спасіння, то дивимось на ці історії, як на казки.
Гавриїл був посланий, щоб сказати Даниїлові про наступаючу боротьбу між Ізраїлем та поганськими сусідами. Пророцтво ангела було тим, чого боялися хоронителі цих поганських народів, бо воно могло скоротити час покаяння для тих, до кого вони були призначені.
Князь Персії відчайдушно чекав слушного моменту для покаяння свого народу і тому він вчинив опір Гавриїлові. Це вказує на те, що доля народів є відомою тільки Богові, і поки Божа воля була прихована від них, ці ангели-охоронці настійливо продовжували заступатись і захищати тих, до кого вони призначені.
Коли Гавриїл пішов, щоб передати своє послання Даниїлові, він попросив могутнього ангела Михаїла зайняти його місце в той час, як ці великі князі заступались перед Всевишнім за своїх підопічних.
Коли про це читаємо, відчуваємо, що наче б заглянули на Небо – Небо, повне духів, цілковито відданих Богові, але все ж зацікавлених у нашому земному добробуті. Ми також будемо перейняті добробутом наших братів на землі і будемо молитись за них із любов’ю й турботою.
На відміну від нашого зацікавлення на землі, наша небесна турбота буде основуватись на досконалому знанні їх стану і страждань та того, як ці страждання збільшують їх вічну славу. Ми будемо працювати задля їх спасіння і будемо виконувати будь-яке завдання, призначене нам Богом щодо нього.
Служити – означає працювати, а праця, яку ми виконуємо тут, – із домішками гордості, амбіцій, втоми й напруження, переміниться в працю без зусиль, втоми, егоїзму та відволікань.
Ми не повинні порівнювати працю на Небі з працею чи талантами, які ми маємо на землі. Та робота, яку ми маємо на землі є необхідною для цього матеріального світу. Таланти, якими володіємо, співдіють нашому земному існуванню.
Ми часто дивимося на Небо крізь призму цього світу і тоді збентежуємося. Для більшості з нас Небо є місцем вічного відпочинку, відсутності праці, місцем затишного сну.
Але це не те Небо, яке бачимо в Писанні. І коли ми поміняємо місцями землю на Небо; змінимо характеристики – себе на Ісуса; змінимо імена – наше власне на нове, тоді змінимо і працю – земну на Небесну.
У Небі ми будемо співати в одній тональності, у серці та розумі, бо там будемо бачити Вічну Красу віч-на-віч і будемо співати пісні, яких не співали раніше – піснями в Дусі – спонтанними, що вільно течуть, багатими на мелодію, приємними вухові, та особистими.
Ми будемо співати тільки про Господнє милосердя в нашому житті й разом співатимемо про Його перемогу і силу.
Ті з нас на землі, які були позбавлені чудового голосу чи народилися глухими й німими, будуть співати і чути найкращі мелодії.
Глухі будуть чути тони і пісні, яких інші ніколи не почують, бо Бог справедливий і Його справедливість надолужить їм за всі звуки і музику, яких вони ніколи не чули. Ми на землі дивимось на глухих зі співчуттям, але в Небі, де останні стають першими, їхні душі будуть втішатися найвитонченішими мелодіями протягом усієї вічності. Вони забудуть про страждання своїх земних нестатків, як тільки вперше почують голос – Голос Бога!
Якби хтось колись зміг описати екстаз цієї хвилини – хвилини, коли людина, глуха від народження, німа чи сліпа помирає і бачить Бога, чує Бога і говорить до Бога!
