Протягом століть люди сперечалися про Небо. Одні кажуть, що це місце, інші, що це стан, але Писання вказує на те, що Небо – це і те, і те. У багатьох місцях Святого Письма написано, що Царство Небесне «всередині» нас і «поміж» нами. Ісус говорить нам: «І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, Людський Син, що на небі» (Ів. 3:13).
Тут ми маємо чітку вказівку на те, що Небо є й місцем, і станом душі. Ісус зійшов із Небес, але через Свій союз із Отцем Він перебував і в Небі.
Так само відбувається і з нами. Коли ми бережемо Його Слово, Він оселяється в нас; це і стає Небом на землі – Царством всередині нас (Ів. 14:23).
Ісус пообіцяв нам місце, де будемо жити, коли ми помремо і наші душі покинуть тіла, щоб чекати другого пришестя.
«Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Ів. 14:2-3).
При смерті ми зустрічаємося з Ісусом віч-на-віч. Він приходить за нами, бо під час нашого життя через радощі та горе Він безперервно готує для нас у Своєму Царстві місце слави. Він використовував усе, щоб змінити нас на Свій образ, і ми займемо свої місця відповідно до чистоти Його рис у наших душах. У домі Його Отця багато жител, і слава буде відрізнятися від слави, як зірка відрізняється від зірки.
Ісус використовував багато притч, щоб показати, на що схоже Царство Небесне, але більшість із них створюють враження тільки фрагмента дому – будинка, який ще не завершений або не обладнаний.
Причиною цього є те, що Господь говорить про різні аспекти чи частини того самого Небесного Царства. Де є Бог, там є і Царство, а оскільки Бог є всюди, то й Небо є всюди.
Маємо пам’ятати, що Ісус говорить про Царство Небесне всередині нас, навколо нас і над нами.
Не існує трьох небес, а тільки одне Небо. У перших двох фазах ми живемо під час нашої земної мандрівки, а третю осягнемо у вічному Царстві.
Наше поняття Неба з усією його славою і наше усвідомлення ницості всередині та навколо нас робить розуміння Неба на землі нереальним і перебільшеним.
Жодний людський розум ніколи б не подумав, що така річ як Небо можливо на землі, але оскільки Ісус об’явив це, ми повинні зрозуміти, що Він має на увазі.
Перше, про що ми думаємо, коли розмірковуємо про Царство, є любов, яка там панує. Ми будемо любити кожного, а кожен буде любити нас – любити нас цілковито безкорисливою любов’ю. Ми будемо любити так, як любить Бог.
Ми всі будемо перемінені з егоцентричних індивідуумів на Богоцентричних синів. Ми будемо бачити так, як нас бачено; пізнавати, як ми були спізнані.
Наша воля буде цілковито і повністю з’єднана з Божою – ніколи не буде вагатись, ані віддалятись від стежки Божої.
Наша пам’ять буде в мирі, більше не буде мучити нас комплексами вини, образами чи спогадами про старі рани. Вона буде торжествувати над своїми минулими слабкостями, бо буде хвалити милосердя Бога, Який був такий щедрий щодо неї.
У нашому розумінні найглибші тайни будуть сприйматися легко, оскільки розум постійно дізнаватиметься нові речі про Бога та Його славні діла, втішаючись необмеженими реаліями, якими може мандрувати.
Ми будемо вільні – насправді вільні – вільні від розгнузданих пристрастей, які спричинюють безлад у наших душах, вільні від тих неконтрольованих емоцій, які переводять нас від прославляння до безрозсудності; вільні від того, що ми є власністю друзів, та від ненависті ворогів.
Ми встанемо з колін і не будемо боятись нікого і нічого. Смерть і всі розставання, які вона несе з собою, відійдуть назавжди. Страху не будуть знати і відчувати в цьому місці. Тільки досконалий мир і любовна безхмарність будуть нашою часткою, і то навіки.
Ми будемо бачити Бога в кожному і всюди, а найбільш прославлені створіння – ангельські сили – будуть нашими найближчими друзями.
Царство серед нас залежить від Неба в кожному члені християнської спільноти. Воно мусить початися «всередині» перед тим, як досягне інших. Там не може бути жодного компромісу між добром і злом, чеснотою і пороком.
Наша людська природа прагне любові, прагне бути з Тим, Кого ми любимо, тому це і природно, і надприродно бажати Бога та Неба, бажати любові та посідання цієї любові, бажати єднання та місця, де це єднання може бути найдосконалішим. Ісус просив нас зберігати Слово Отця, щоб ми могли жити в Домі Отця, бо це є метою нашого створення і кінцем нашої мандрівки.
Ісус ніколи не забував Свого Отця і Його Дому, тому ми повинні йти Його слідами і бачити місце, до якого Він нас веде.
