- «Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому». Ісая 53:10
- «Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі». Ефесян 5:2
Ісус не змагався зі Своїм Небесним Отцем, поклавши Його на підлогу неба, і вирвавши з Його рук батіг. Він не змушував Його бути милостивим до людства. Його смерть була не жалісливою згодою Бога бути поблажливим до грішників. Ні, коли Ісус постраждав і помер, це було задумом Отця. Це була вражаюча стратегія, замислена ще до створення світу, що виражалась у тому, як Бог бачив і спланував історію світу. Саме тому Біблія говорить про Божу «волю та благодать, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів» (2 Тимофію 1:9).
Цей план був виявлений ще в Єврейському Писанні. Пророк Ісая передрікав страждання Месії, який мав зайняти місце грішників. Він сказав, що Христос мав бути «вдарений Богом» замість нас.
«Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був… Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас». (Ісая 53:4-6)
Але що найбільш вражаюче в цьому заміщенні Христом грішників, то це те, що це було ідеєю Бога. Христос не втрутився в Божий план покарати грішників. Бог запланував, щоб Він був до цього причетний. Один старозавітний пророк сказав: «Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому» (Ісая 53:10).
Це пояснює парадокс Нового Заповіту. З одного боку, страждання Христа є пролиттям Божого гніву через наші гріхи. А з іншого боку, Христові страждання є дивовижним актом покори і послуху перед волею Отця. Бо Христос скрикнув із хреста: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Матвія 27:46). Але Біблія тим не менше каже, що страждання Христа були приємними пахощами для Бога. «Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (Ефесян 5:2).
Невже ми не вклонимось неосяжному диву Божої любові! І це не сентименти. Це не щось звичайне. Заради нас Бог зробив неможливе: Він вилив Свій гнів на Свого власного Сина – єдиного, чия покора робила Його безкінечно невартим прийняти на Себе цей гнів. Але готовність Сина прийняти його була дуже цінною в Божих очах. Того, хто поніс Божий гнів, безкінечно любив Бог.
