Один місіонер в Африці захотів навернути до віри Христової вождя аборигенного племені. Він докладав усіх зусиль. Проблема полягала в тому, що вождь був похилого віку. Місіонер розповідав йому про заповіді й заборони Старого Заповіту. Вождь терпляче його вислухав, а потім запитав:
– Я цього не розумію. Ти мені говориш, що я не можу забрати в сусіда дружину?
– Ти правильно зрозумів, – підтвердив місіонер.
– І я не можу забрати в нього слонову кістку або вола?
– Абсолютно правильно!
– І я не можу виконувати свій військовий танець, переслідувати своїх ворогів і вбивати їх? О, здається я зрозумів! Я дуже старий, значить бути старим і бути християнином – це одне й те ж.
Цей приклад, на жаль, не такий уже й смішний. Він залишає гіркий присмак. Зізнаймося чесно: хіба мало людей, які розуміють християнство так само, як вождь аборигенного племені? Багато хто вважає християнство чимось застарілим, безрадісним, нежиттєвим, що сидить на печі та гарчить на молодь. Деякі люди вбачають у християнській вірі найбільшого ворога у своєму житті, поверхово знайомляться з її заповідями, моральними принципами й покараннями. Чимало таких, хто в церкві або поза церквою почав сприймати радісну звістку про Ісуса, що спасає нас, як величезний кодекс заборон. Чи варто дивуватися з того, що багато молодих людей не мають ані найменшого уявлення про віру в Бога? Можливо, це викликано тим, що їм не пояснили дійсної сутності християнства?
У кого не перемагає істина, у того перемагає єресь (Августин).
Я вважаю, християнином потрібно стати замолоду. Не знаю, що б заспокоювало краще, аніж думка про те, що мені дана можливість мати особисте спілкування з Господом.
Бог при цьому не виступає як суддя. Ми не повинні Його боятися, а, навпаки, можемо довірити Йому наші повсякденні проблеми. До того ж Він має владу втішати. Ми можемо говорити зі Всевишнім у молитві й дякувати Йому за це. Таким чином, ми не зв’язуємо себе якимись приписами й можемо практикувати свою віру як особисті взаємини з Богом. А це найбільша цінність, яку ми можемо мати у своєму житті.
