У далекій пустелі посеред оази розташувалося село. І хоча палюче сонце світило там цілий рік, на схід від нього було одне озеро, а на захід – друге, обидва повні свіжої та чистої води.
Колись давно, коли там ще не було озер, у селі жив ослик на ім’я Чакі. Він належав бідній сім’ї, яка мала неродючу піщану землю, але, незважаючи на це, ділилася з Чакі своїми скромними харчами.
Тричі впродовж дня Алі, наймолодший син, закладав Чакі два відра й вів його до криниці, що була досить далеко, аби набрати води.
Дорогою Алі весело теревенив із Чакі. Інші хлопці насміхалися з нього:
– Ох, Алі! Ти й далі розмовляєш із ослом? Невже не знаєш, що осли дурні… справді дурні?
Алі гладив вуха Чакі й шепотів до нього:
– Не слухай їх!
Одного дня Алі лише двічі пішов із відрами до криниці, і ввечері Чакі вже майже не мав що пити. Через два дні лише раз пішов до криниці.
– Криниця висохла, – пояснював Алі. – Кажуть, що через кілька днів у ній не буде жодної краплини води, а це означає, що нам усім – кінець. Та й ця земля така суха…
Того вечора Алі був такий зажурений, що забув прив’язати Чакі біля дому. Залишив його в стайні.
Коли все село заснуло, втомлене сумними думами, осел подумав:
– Я маю щось зробити!
Він згадав, що Алі колись розповідав йому про щось, що називається морем і складається лише з води.
– Можливо його важко буде знайти, але я зможу! – вирішив він і вирушив у дорогу.
Настав світанок, а осел продовжував бігти.
Потім на землю опустилася ніч, потім знову зійшло сонце, й знову день закінчився. Осел уперто біг далі, незважаючи на спекотні дні й холодні ночі, він нічого не їв і не пив. Був знесилений, але продовжував бігти, маючи твердий намір знайти море й принести його зі собою додому.
Через кілька днів, коли долав безводну долину, Чакі несподівано наткнувся на чоловіка, який лежав на землі і стогнав.
– Допоможіть! – просив нещасний слабким голосом. – Допоможіть мені!
Чакі був виснажений і не знав, чи подужає нести чоловіка на спині. Але подумав:
– Не можу його тут залишити, що подумав би про мене Алі?
Клякнув, а поранений чоловік із трудом сів йому на спину. Чакі, несучи такий тягар, тепер ішов хитаючись. У дорозі чоловік прийшов до тями, трохи відновив свої сили й почав розмовляти з ослом:
– Дякую, друже мій. Повз мене проходило стільки людей, навіть один караван, однак ніхто не зупинився, лише ти.
Без їжі й води людина та осел просувалися вперед. Урешті-решт прийшли до якогось села.
– Це – Кефталія! Мій дім!
Дружина пораненого зустріла його зі сльозами на очах, а лікарі відразу ж зайнялися ним. Чакі з великими почестями відвели до стайні, напоїли й дали йому сіна. Ослик нарешті міг відпочити. Ліг на сухій соломі й заснув. Йому приснилася безмежна вода і щасливий усміхнений Алі.
На світанку Чакі копитом відчинив двері стайні й побіг піщаними доріжками.
– Море, без сумніву, вже близько, – думав він.
Однак навколо виднілися лише пагорби, висохлі поля й села, страшенно розпечені сонцем, і не було їм кінця та краю.
Учитель
Коли стемніло, Чакі зупинився біля перших будинків села, звідки так приємно пахло стайнею й сіном.
– Ти загубив свого господаря, ослику? – якийсь старий селянин погладив його вуха своєю шорсткою долонею. Чакі кивнув головою. – Може, поживеш тут, поки твій господар прийде по тебе. Небезпечно бути вночі поза домом. А тут матимеш товариство.
Чакі залишився в стайні старого селянина разом із козою й старим сліпим ослом.
Наступного ранку селянин збудив його й сказав:
– Ну що ж, ослику, вставай, прийшли по тебе!
Чакі дозволив вивести себе зі стайні й побачив перед собою двох незнайомих чоловіків. Вони промовляли якісь дивні слова:
– То для Вчителя… Він знав, що ми знайдемо його тут.
Осел уже хотів заперечити, нахилив голову й копитом ударив у камінь, аж іскри полетіли, але якась м’якість у голосі й очах цих людей змусила його піти з ними. На них чекав невеликий гурт людей. Посередині стояв молодий, високий Чоловік.
Він випромінював доброту й ніжність, які просто підкорили ослика. Чакі відчув себе таким щасливим, як ніколи досі. Чоловік, якого всі називали Вчителем, погладив його, а потім сів верхи. Дивно, але осликові було зовсім не важко нести цього Чоловіка. У Чакі в голові лунали слова:
– Ярмо Моє любе й тягар Мій легкий…
В ослика немовби виросли крила, коли він біг із пагорба до великого міста, яке було видно на горизонті. Великий натовп вимахував пальмовим гіллям і гукав:
– Осанна! Осанна на висоті! Благословен Той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!
Чакі біг із гордо піднятою головою. Заричав по-своєму й подумав:
– Якби мене тепер бачив Алі!
Думка про село, яке помирало від спраги, занепокоїла його, та відразу ж після цього він почув голос Учителя, Який сказав:
– Не бійся, ослику. Тепер ти маєш повернутися додому. Привезеш зі собою не одне море, а цілих два!
Добрі люди нав’ючили його двома відрами, які відразу наповнилися водою.
Дорога додому була легкою.
Чакі мав багато води. Він поспішав, бо до його села було ще далеко. Коли нарешті наблизився до нього, то помітив, що дерева тут сухі й мертві, й не видно жодних ознак життя.
Він швидко побіг до свого старого дому й заричав перед дверима. Пролунав вигук, і з’явився Алі. Він спраги його губи потріскали.
– Чакі! Ти привіз нам воду!
Ціла родина напилася, й у них з’явилася надія, що проживуть і наступний день. А коли на дні відра щось забулькотіло й воно знову наповнилося водою, то всі від подиву аж оніміли.
Відтоді їм більше ніколи не бракувало води. А якщо б ви тепер відвідали те село, то побачили б там два озера, які ніколи не пересихають. Люди кажуть, що на дні кожного озерця є чарівне відерце.
А на головній площі села стоїть статуя осла.
Суть оповідання
Ослик – це символ простоти й наполегливості. Він став героєм і рятівником завдяки покорі й любові.
