ДАВИД І СИНИ

Давид тужить про сина Амнона, Джеймс Тіссо

Не приховуйте своїх почуттів та емоцій – прислухайтеся до них

У Давида було вісім дружин, десять наложниць та десять синів. Відомо, що четверо синів були від Ветсавії, а решта мали різних матерів. Як на сьогоднішні стандарти, це була змішана сім’я – і в Давида було чимало проблем, щоби підтримувати в ній баланс.

Цікаво, що, хоч у Біблії багато детальних описів життя Давида, майже неможливо знайти нічого про його навички з виховання. У Святому Письмі є короткі згадки про його розмови з синами і описи їхніх учинків. Проте в цих уривках неможливо розгледіти спроби Давида виховувати синів. Мало того, сини часто зверталися до Давида, називаючи його не батьком, а «царем» чи на ім’я.

Лиш наприкінці Давидового життя, перед благословенням Соломона на трон, Біблія описує його як батька:

Аж ось Адонія, син Хаггіти, запитавшися, почав говорити: «Я буду царювати!» Завів він собі колісниці, коні і п’ятдесят чоловіка, що бігли поперед ним. Батько ж його поки жив, ніколи не картав його, запитувавши: «Навіщо ти так чиниш?» А був він також дуже гарний з виду. Мати породила його після Авесалома (1 Цар. 1:5-6, виділення автора).

Пригадайте горезвісне запитання, з яким Елі звертався до своїх синів: «Чого ви коїте так …оті ваші погані вчинки?» Давид робив ще менше – він ніколи нічого подібного не питав. Ніде у Біблії немає згадок ні про це, ні про якісь обмежувальні заходи для синів, якими б він карав їх, хоч відомо, що вони таки добряче порушували закони.

Тож чого може навчити нас цей біблійний персонаж і що означає те, що він «ніколи не картав»?

Можна зробити поспішний висновок, що Давид був так заклопотаний царюванням, що став «батьком-прогульником». У нього були проблеми з філістимлянами, аморіями і ще з ханаанянами, виникали повстання, які слід було приборкувати, постійні політичні чвари і нелегке для управління царство. Проте в Біблії так не сказано. Відомо, що Давид із синами разом споживали їжу, а ще він помазував їх на своїх царських радників. Тож, чи в роботі, чи на відпочинку, Давид, без сумніву, проводив багато часу з дітьми (див. 2 Сам. 8:15-18; 9:11).

А можливо, він завжди був поруч, однак ніколи не звертав на дітей уваги? Знову ж таки – це неправда! Давид надзвичайно любив своїх дітей. Він навіть підтвердив це словами псалма: «Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що Його бояться» (Пс. 103:13).

Що ж, можливо, Давид не витрачав часу на виховання дітей і, або ж, не тривожився тим, як вони поводяться?! У це важко повірити. Давид був богобоязливим чоловіком і знав, що добра поведінка дуже важлива для Бога. У Біблії сказано, що Давид добряче переживав, коли його сини погано поводилися. Нам невідомо, чи він проводив з іншими дітьми стільки ж часу, скільки з Соломоном – батько, за його словами, багато чого його навчив (див. Прип. 4:3-9). Звісно, у царській родині також мали бути вчителі, радники і священики, що разом творили царський двір Давида (див. 1 Хр. 27:32).

Отже, вже знаємо, що сини Давида отримали добрі настанови, батько проводив з ними багато часу, дарував свою любов і турбувався про них. Тож у чому тут проблема? Аналізуючи коментар того, як Давид виховував дітей: «Батько ж його поки жив, ніколи не картав його», – виглядає, що він мав труднощі з обговоренням проблемних питань зі своїми дітьми.

Коли син Давида Амнон зґвалтував свою сестру Тамару та ще й відмовився з нею одружитися, Давид був розлючений, але нічого не сказав своїм дітям. Цей випадок розізлив Авесалома, іншого Давидового сина і брата Тамари, але він, ймовірно, теж не міг виражати свої почуття вголос, тож, нічого не сказавши кривднику, він забрав Тамару до себе.

Авесалом не сказав Амнонові ні слова, ні доброго, ані злого, бо ненавидів Амнона за те, що знечестив його сестру Тамар (2 Сам. 13:22).

Через два роки, впродовж яких усе сімейство тримало в собі негативні емоції, Авесалом убив свого брата Амнона. Це дуже засмутило Давида, але ніде в Біблії немає згадок про його можливі розмови з сином-убивцею. Авесалом утік у Гешур, де залишався три роки зі своїм дідом, царем цієї землі. Давид, без сумніву, міг попросити свого тестя привезти сина до нього на розмову або ж самому поїхати в сусідню землю, проте він цього не робив. У Біблії сказано, що через три роки Давид перестав сумувати за сином і більше не гнівався на Авесалома (див. 2 Сам. 13:38-39).

Коли врешті кілька більш урівноважених людей порадили Давиду покликати Авесалома додому з Гешуру, він так і вчинив, але особисто не хотів бачитися з сином. Проте, коли син таки повернувся і прийшов до батька, Давид поцілував його на привітання – і по всьому. Так Авесалом опинився вдома, але Давид жодного разу не обговорив з ним причини того, що їх розділило на кілька років.

Наступна глава описує, як невдовзі Авесалом намагався брутально захопити батьківський трон. Протягом чотирьох років він задумував різні підступи і переконував людей перейти на свій бік, але батько, що знав про цей задум, навіть слова йому не сказав.

Інший його син, уже перед смертю Давида, також намагався захопити владу, перш ніж вона мала перейти до Соломона:

Аж ось Адонія, син Хаггіти, запитавшися, почав говорити: «Я буду царювати!» Завів він собі колісниці, коні і п’ятдесят чоловіка, що бігли поперед ним. Батько ж його поки жив, ніколи не картав його, запитувавши: «Навіщо ти так чиниш?» А був він також дуже гарний з виду. Мати породила його після Авесалома (1 Цар. 1:5-6).

Хоч Давид щиро любив своїх синів, він не зумів розвинути в собі головної батьківської навички – вміння щиро розмовляти зі своїми дітьми.

Навчати малих дітей значно легше, аніж старших. Малим не треба багато пояснень і переконувань, поки вони не приймуть правильного рішення. Із дорослішанням, цей процес постійно ускладнюється. Ваша дитина стає особистістю і щораз більше демонструє власну позицію. Тож часто виховування зводиться до довгих дискусій, пояснювань та продумувань, як чогось навчити дитину.

Це не так легко, однак треба бути свідомим того, що виникнення і розв’язання конфліктів є невід’ємною частиною виховного процесу.

Якщо ви схильні уникати конфліктів, вам буде притаманно відтягувати та ігнорувати вирішення проблем з дітьми, але не забувайте, що це неодмінний елемент виховання.

Вірите чи ні, але Біблія твердить, що Давид, відомий нам своєю жорстокістю, всіма способами намагався уникати вирішення особистих конфліктів. Коли він хотів завершити роман з Ветсавією і прикрити свій гріх, то намагався примусити Урію, її чоловіка, повернутися до неї. Проте той відмовився. Тоді Давид, замість того, щоб визнати свою провину, жорстоко вбив Урію. Провідник його війська на ім’я Йоав часто чинив усе на власний розсуд і навіть холоднокровно вбив кількох чоловіків, яких Давид планував зробити наступниками Йоава, проте Давид ніяк на це не зреагував. Можна навести ще багато інших прикладів схожої поведінки, особливо, коли це стосувалося його дітей.

Отож, коли бачимо, що наші діти роблять хибні кроки, ми повинні зупинити їх і обговорити те, що вони роблять, хай як це не було б важко. Якщо ми вирішуємо не втручатися і переконуємо себе, що вони все одно нас не послухають, або ж вважаємо, що «вони врешті таки зроблять по-своєму», чи відкладаємо це на майбутнє, то насправді просто шукаємо способу, як уникнути виконання нашого обов’язку.

Щиро кажучи, я дуже миролюбна особа, не люблю конфликтів і хочу, щоб мої діти любили мене, тому я часто стикався з проблемою, схожою до Давидової. Я вигадував виправдання і ловив себе на тому, що лише намагаюся відкласти вирішення проблеми на завтра, проте одного разу я таки винайшов метод, який був ідеальний і для мене, і для моїх дітей.

Вдома я виділив окреме місце для розмови з дитиною. Ми сідаємо одне навпроти одного у зручних кріслах і говоримо, допоки не вирішуємо проблеми, що виникла. Спершу це було досить дивно, але оскільки кожного разу такий метод приносив результати, ми і досі ним користуємося. Іноді мої діти жартують, кажучи один до одного, «чи не час тобі на розмову з татом?» Але всі вони насправді люблять цей процес, бо він завжди приносить користь.

Давид був люблячим батьком, йому бракувало лише однієї батьківської навички. Добре, що в Біблії можна це побачити, і взяти з цього цінний урок для себе.

Поради для батьків

  1. Похваліть дитину і скажіть, як сильно ви її любите.
  2. Переконайтеся, чи дитина розуміє, що суть цієї розмови – вислухати, бути вислуханим і вирішити проблему.
  3. Скажіть, що саме вас турбує в поведінці дітей.
  4. Зупиніться.
  5. Вислухайте дитину і спробуйте зрозуміти все з її точки зору.
  6. Не підвищуйте голос.
  7. Не йдіть геть, поки не прийнято рішення.
  8. Закінчіть розмову спільною молитвою та обіймами.
Попередній запис

САМУЇЛ ТА ЕЛІ

Самуїл та Елі, Джон Сінглтон Коплі Допомогти дитині пізнати Бога Господь же озвавсь знову: «Самуїле! Самуїле!» ... Читати далі

Наступний запис

ДАВИДА «ПОШИТО В ДУРНІ»

Бенкет в Авесалома, Бернардо Каваліно Встановіть чесність єдиним правилом Коли моя перша донечка ще тільки вчилася ... Читати далі