У селі, розташованому поблизу великого лісу, колись дуже-дуже давно жив хлопчик, який не мав імени. Він був слухняний і добрий, але імени не мав. Всі інші діти мали, а він – ні.
Багато слів, жодного імени
Довгий час він не звертав на це уваги. Мама зверталася до нього: «Золотце, зроби те й те» або «Золотце, принеси мені те й те!».
Сусід, завжди незадоволений чоловік, звертався до нього зовсім сухо: «Ей, ти там!». Тато називав його «хлопчиськом» або «хлопцем».
А отець-парох, коли гладив його по голові, казав: «Добрий синку».
Друзі натомість вирішили називати його просто «Рудий», бо він мав руде волосся.
Якось під час вечері Безіменний, набігавшись по лісі, ще спітнілий і з розкуйовдженим волоссям, сидів за столом. Раптом він глянув своїми великими очима на маму й не по-дитячому серйозно запитав:
– Мамусю, а чому я не маю імени?
За вечерею
Мама й тато перестали їсти й переглянулися. У тата були заклопотані очі:
– Ми знали, що колись настане цей момент, мій синку. Маємо сказати тобі щось важливе. Ти вже достатньо великий, аби це зрозуміти. Ми з мамою дуже тебе любимо, але ми не є твоїми справжніми батьками. Ми не хотіли давати тобі імени, бо ти, без сумніву, вже якесь маєш. Його дали тобі твої рідні батьки. Вони, безперечно, не хотіли тебе покинути. Можливо, коли вони мандрували лісами, на них напали вовки. Твоя поява в селі була справжнім чудом. Тому ми всі тебе любимо…
Великий Сірий Вовк
– Як це було? – тихенько запитав хлопчик.
– Тебе приніс Великий Сірий Вовк, – сказала мама.
– Великий Сірий Вовк? – здивовано перепитав Безіменний.
Великий Сірий Вовк наводив жах на всіх мешканців лісу. Він був вожаком вовчої зграї, яка нападала на стада худоби й каравани.
– Саме він, – продовжував батько. – Ти був загорнутий у хустку, яку вовк тримав у зубах. Можливо, на твоїх батьків напали вовки, але Великий Сірий Вовк вирішив урятувати тебе й приніс у село. Наші сини вже були дорослі, й ми тебе усиновили.
Безіменний міцно обійняв своїх названих батьків, а наступного дня святково вдягнувся і сказав:
– Іду шукати Великого Сірого Вовка. Хочу запитати його, яке моє ім’я.
Названі батьки не зупиняли хлопчика. Вони вважали, що він має на це право. Безіменний ішов уже годину, аж раптом перед ним з’явилася якась величезна тінь. Це був Великий Сірий Вовк.
– Куди прямуєш, маленька людино з вогнистим волоссям? – запитав його вовк своїм низьким голосом.
– Я хотів подякувати тобі за те, що ти мене врятував, – сказала дитина, старанно приховуючи страх, від якого в нього оніміли ноги.
– То була хвиля слабкости… А тепер ти хочеш довідатися, що сталося з твоїми батьками?
– А ти знаєш?
– Я багато чого знаю… Тобі пощастило, я бачив твоїх батька й матір кілька днів тому.
Обличчя Безіменного проясніло:
– Справді?
– Ходімо, не марнуймо часу.
Великий Сірий Вовк швидко побіг уперед. Безіменний ледве встигав за ним.
Ім’я на широкій і шорсткій долоні
Минули ліс і дійшли до околиць якогось містечка. Вовк зупинився. «Далі не можу йти. Твій батько живе там. У нього таке саме руде волосся, як у тебе. Не помилишся».
У центрі площі стояло риштування. Багато мулярів і теслярів будували храм.
Чоловік, який керував усіма, мав руде волосся, таке ж, як Безіменний. Хлопець несміливо наблизився. Чоловік глянув на нього й на хвилю завмер. У лісі пролунало виття вовка, й чоловік усе зрозумів.
– Ти – мій син! – вигукнув чоловік. Він зістрибнув з риштування й притис Безіменного до своїх грудей. – Це – чудо! Ми з матір’ю вважали, що ти загинув. На нас у лісі напали вовки… Тобі тоді було кілька місяців. Ходімо до матері, сину!
Хлопець визволився з батькових обіймів і промовив:
– Мусиш спочатку сказати мені, як я називаюся?
– Поглянь, – сказав батько й показав йому свою широку шорстку праву долоню. – Щоб завжди пам’ятати про тебе, я сказав, щоб твоє ім’я написали мені на долоні.
Із завмиранням серця Безіменний прочитав своє ім’я – «АМАТО» (Улюблений).
– Я так і знав, – вигукнув він. – Це найгарніше ім’я у світі.
Суть оповідання
Безіменний шукає своє ім’я. Він не може сам себе назвати й не може прийняти жодного іншого. Адже це батьки дають імена дітям. Безіменний прагне знайти своїх справжніх батьків, щоб дізнатися, яке його ім’я. Для кожної дитини ім’я є чимось дуже важливим, розпізнавальним знаком для себе й для інших.
Також Святе Письмо розповідає…
Добрий пастир знає імена всіх Своїх овець (Ін. 10:3). Імена вибраних записані на небесах і в книзі життя (Лк. 10:20; Флп. 4:5; Об. 3:5).
