У Книзі Ісуса Навина 1:2-3 Бог дав Ісусу Навину інструкції про те, як ізраїльтянам належить опановувати їх спадщину: «Мойсей, раб Мій, помер; отже, встань, перейди через Йордан цей, ти і весь народ цей, у землю, яку Я даю їм, синам Ізраїлевим. Усяке місце, на яке ступлять стопи ніг ваших, Я даю вам, як Я сказав Мойсеєві».
І тут точно також використані різні часи, як це було зроблено в Посланні до Євреїв 10:14. У другому вірші Господь використовує теперішній тривалий час: «Я даю землю». Але в третьому вірші Він використовує минулий досконалий час. В оригіналі говориться: «Землю, яку Я вже дав вам». Отже, у цьому вірші законне право на володіння Ханааном було визначене Самим Богом, з цієї миті і назавжди: ця земля належала Ізраїлю. Проте на практиці усе залишилося без змін. Хананеї як і раніше володіли цією землею.
Виклик, даний Ісусу Навину і його людям, був ясний – перейти від права на володіння до оволодіння на практиці. Саме звідси вона зробили свій перший крок у просторі та часі. Щойно вони ставили стопи своїх ніг на якесь місце, з цієї миті воно належало їм не просто за правом, але на практиці.
Якби ізраїльтяни відреагували на Божі обіцяння так само, як це подобається робити певним християнам, то історія була б абсолютно іншою. Вони б встали на східному березі річки Йордан, схрестили б на грудях руки, дивлячись через річку і кажучи: «Усе це – наше!» Але хананеї б сміялися над ними, бо знали, хто насправді продовжував володіти землею.
Насправді Ісус Навин і його люди діяли абсолютно по-іншому. Спочатку вони перейшли Йордан завдяки диву, яке зробив Бог у відповідь на їх послух. Потім вони обложили і захопили Єрихон, знову дивом. Але їх подальше просування здійснювалося в основному завдяки битвам, а не чудесам. Вони пройшли увесь Ханаан у кожному напрямі і вступили в багато битв проти найрізноманітніших народів, що населяли цю землю. Але навіть після багатьох виснажливих битв їх завдання не було виконане. Через багато часу Бог сказав Ісусу Навину: «Землі брати в спадщину залишається ще дуже багато» Ісуса Навина 13:1
Такий самий виклик зроблений нам, вірним Нового Завіту: переходити від правового стану до практичного. Як і Ізраїль, ми повинні робити крок за кроком. Як і Ізраїль, ми зіткнемося з опозицією. Наше просування постійно зустрічатиме опір сатанинських сил, і ми повинні навчитися перемагати їх за допомогою духовної зброї, передбаченої Богом. Врешті-решт, Христові обіцяння в Новому Завіті дані людям тільки одного типу: переможцям (Одкр. 2 і 3). Право на спадок виражене в Одкровенні 21:7: «Переможець успадкує все».
Для ще більшого нашого утвердження і натхнення Бог дає нам у приклад Авраама, названого «батьком усіх нас». Через Авраама Бог не лише встановлює міру приготованого нам благословення, яке поширюється на усе. Він також показав нам шлях, що веде до такого благословення. Авраамове життя є як прикладом, так і викликом у трьох основних питаннях: безумовність його послуху, повнота його упевненості в Божому Слові і непохитність його терпіння.
У Посланні до Євреїв 11:8 підкреслюється безумовність його послуху: «Вірою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, і пішов, не знаючи, куди йде».
Авраам не просив якогось пояснення, чому він має йти, або опису того місця, куди він йшов. Він просто робив те, що казав йому Бог. Він зробив це безумовно, не ставлячи питань. Такий послух характеризує усе його життя: наприклад, коли Бог зажадав зробити обрізання усім чоловікам його дому (Бут. 17:9-14,23-27), і навіть коли Бог просив Авраама принести в жертву його сина, Ісаака (Бут. 22:1-14). Не було такого випадку, коли б Авраам зволікав у своєму послуху, або ставив Богу питання відносно того, що від нього було потрібно.
У Посланні до Римлян 4:17-21, Павло вказує на те, що коли Бог назвав Авраама «отцем багатьох народів», у нього був тільки один син від Агарі, рабині, тоді як його дружина Сарра була безплідною упродовж багатьох років. Проте він повірив в істинність Божого визначення для нього, з тієї миті як це було вимовлено. Завдяки тому, що він прийняв Боже слово, не ставлячи питань, навіть всупереч свідоцтву своїх почуттів, зрештою прийшло явне виконання, підтверджене цими почуттями.
Насправді, минуло близько 25 років з того часу, як Бог вперше обіцяв Аврааму, що його нащадки будуть такі численні, як зірки, до того моменту, коли народився син – обіцяний спадкоємець. Усі ці роки йому не було на що опертися окрім як на Божу обіцянку. Він мав нескінченну кількість разів пройти через спокусу розчаруватися. Але все ж таки він не похитнувся у своїй вірі. Нагорода за його наполегливість виражена в Посланні до Євреїв 6:15: «І так Авраам, завдяки довготерпінню, одержав обіцяне».
У Посланні до Римлян 4:11-15 Павло каже нам, що ми – діти Авраамові, якщо ходимо «по слідах віри …Авраама». Така Біблійна вимога для входу в «благословення Авраамове», обіцяне в Посланні до Галатів 3:14. Подібно до Авраама, ми повинні прийняти Боже Слово як єдине, що залишається надійним і незмінним у нашому житті. Думки людей і те, що кажуть наші почуття – це усе як трава, яка засихає. Усе це мінливе і непостійне. «А слово Бога нашого перебуватиме вічно» (Іс. 40:8).
Проте наше прийняття Божого Слова не має бути суто інтелектуальним або теоретичним. Ми повинні проявляти його у своїх діях, як це робив Авраам: через безумовний послух і непохитне довготерпіння, незважаючи на усі розчарування. Діючи таким чином, ми виявимо, що Слово Боже зрештою буде підтверджене в нашому житті. Ми пізнаємо Боже благословення таким, яким пізнав Авраам – «в усьому».
Сатана постійно опиратиметься нам, через душевний і емоційний тиск: сумніви, страх, провину, розчарування і т. ін. Він може також атакувати наші тіла різного роду фізичною неміччю. Проти усього цього Бог приготував для нас одну, вкрай ефективну зброю: Боже Слово. У Посланні до Ефесян 6:17 Павло каже християнам: «Візьміть, і меч духовний, що є Слово Боже».
Для цього потрібна взаємодія людини і Бога. Меч духовний (чи меч Духа) належить Святому Духові, але відповідальність за те, щоб «узяти» його, лежить на нас. Якщо ми беремо його, то Дух Святий управлятиме ним. Але якщо ми не беремо його, то Духові Святому нічим діяти.
Павло використовує для опису Божого Слова грецьке слово rhema («рема»). Це, у першу чергу, вимовлене вголос слово. Воно діє тільки тоді, коли вимовляється у вірі. Павло не має на увазі Біблію, що стоїть на нашій книжковій полиці, або навіть лежить на нашому нічному столику. Це Біблія узята в наші вуста і вимовлена вголос з твердою вірою.
Великий приклад використання цього «меча», явлений Самим Господом Ісусом під час спокуси дияволом у пустелі. (Мф. 4:1-11). Кожна з трьох спокус сатани містила слово «якщо». Іншими словами, його метою було зробити сумніви.
Перші дві спокуси починалися фразою: «Якщо Ти Син Божий…»
Незадовго до цього Ісус був хрещений Іоанном у річці Йордан, де Бог-Отець публічно проголосив: «Це є Син Мій Улюблений…» Мф. 3:17
Але тепер сатана спокушав Ісуса, щоб Він засумнівався в тому, що Отець сказав про Нього.
Третя спокуса також починається з «якщо», але ця спокуса вже не є просто сумнівом, але непослухом: «Якщо, впавши, поклонишся мені». Тепер сатана провокував Ісуса скоїти найбільший з усіх гріхів: порушити першу заповідь.
Спокуси сатани, спрямовані проти нас, Ісусових учнів, наслідуватимуть цей зразок. По-перше, він постарається спокусити нас сумнівом у тому, що Бог сказав про нас; сумнівом у тому, що наші гріхи прощені; що Бог насправді любить нас; що ми прийняті в Божу сім’ю як Його діти; що Ми були звільнені від прокляття і увійшли до благословення. Але, зрештою, він завжди намагатиметься підштовхнути нас до непослуху.
Ісус використовував тільки одну зброю для ураження сатани: «рема» – слово Боже, що йде з вуст. Він відбивав кожну спокусу однією і тією ж фразою: «Написано». Кожного разу Він цитував уривок з Писань Старого Завіту. У сатани немає захисту проти Слова Божого, яке цитується проти нього. Він має відступити в поразці.
У всьому цьому Ісус є нашим досконалим прикладом. Він не покладався на Свою мудрість або на Свої аргументи. Він використовував саме ту саму зброю, яку Бог дав нам: Слово Боже.
Наша безпека залежить від того, наскільки ми наслідуватимемо Ісусів приклад. Буде дурістю з нашого боку покладатися на нашу власну мудрість або силу, або праведність. Сатана в тисячу разів мудріший і сильніший за нас. Він може вказати на тисячу дір у нашій власній праведності. Але існує одна зброя, проти якої в нього немає захисту: Слово Боже, вимовлене у вірі.
Отже, ось той шлях, який виводить нас з території, затьмареної прокляттями і веде нас у землю, залиту сонячним світлом Божих благословень. Перше умови просування цим шляхом – це непохитна віра, заснована на обміні, що стався на хресті. Віра такого роду визнає реальність Божих обіцянь відразу ж після того, як вона їх усвідомила і за них вхопилася. Ми не чекаємо підтвердження від своїх почуттів. Але через безумовні послух і наполегливе терпіння ми рухаємося від своїх законних прав у Христі до повноти дійсного насолодами ними.
Ми застосовуємо проти всякого сатанинського спротиву наш «меч Духа»: Слово Боже в наших вустах.
