В одному з прикладів з попереднього розділу Джек сказав своїй дружині: «Мені погано від твоєї їжі». Цими словами він мимоволі наклав на себе прокляття нетравлення шлунку, яке продовжувало мучити його решту життя.
Тримаючи цей приклад у своїй пам’яті, настав час детальніше розглянути питання накладення проклять на себе, який має величезне значення для всякого, хто піклується про своє благополуччя. Це питання унікальним чином розкриває страхітливу силу слів, які ми вимовляємо стосовно самих себе. Частенько вони подібні до бумеранга, що повертається назад і вражає того, хто їх вимовив.
У Євангелії від Матфея 12:36,37 Ісус робить важливе попередження про небезпеку безвідповідально вимовлених слів: «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений».
Ісус тут говорить про дозвільні слова, – про слова, вимовлені недбало, слова необдумані. Часто коли людина говорить щось безглузде або негативне про саму себе, вона потім як би вибачається словами: «Але я насправді не це мала на увазі». Проте, саме проти таких слів, вимовлених необдумано, коли люди насправді не те мають на увазі, попереджає нас Ісус. Той факт, що той, що говорить «не це має на увазі», аж ніяк не зменшує впливу його слів. Також це не звільняє його від відповідальності за ці слова.
У книзі Притч 6:2 Соломон попереджає людину, яка необдумано поручилася за свого ближнього: «Ти обплутав себе словами вуст твоїх, упійманий словами вуст твоїх».
Це тільки один з незліченних способів, коли люди «обплутують себе словами вуст своїх». Ми можемо легко потрапити в такі тенета, навіть не розуміючи цього. Але звільнення з них вимагає свідомого застосування Біблійних принципів. Нам треба пам’ятати, що Бог надає велике значення нашим словам, сприймаючи їх серйозно, навіть коли ми самі не сприймаємо їх серйозно.
Євангеліє від Марка 14:66-72 описує випадок, коли Петро, знаходячись у дворі первосвященика, тричі відрікся від того, що він був Ісусовим учнем, і щоб надати ваги своєму третьому зреченню, він «почав божитися і клястися». Іншими словами, він накликав прокляття на самого себе.
Петро дуже скоро пошкодував про це, але викликає сумніви, чи підозрював він сам усе значення своїх слів. Через три дні ангел сказав жінкам при порожній гробниці: «…Йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї». Марка 16:7
Петро більше не зараховувався до учнів. Власними словами він позбувся свого положення як Ісусів учень.
Євангеліє Іоанна 21:15-17 описує, як пізніше біля моря Галилейського, Ісус прихильно дозволив Петру знову відновити своє учнівство. Він запитав Петра три рази: «Чи любиш ти Мене?» Петро кожного разу відповідав ствердно, але він був засмучений тим, що Ісус повторив питання три рази. Він не розумів, що Ісус провів його шляхом скасування кожного з його попередніх зречень. На кожен раз, коли він робив неправильне сповідання, тепер він робив правильне твердження. На цій підставі він був знову відновлений як учень.
Те, як Ісус вчинив з Петром, є прикладом для усіх тих, хто потребує звільнення з тенет поганого сповідання. Існує три послідовні кроки: покаяння – відміна – заміна. По-перше, ми повинні визнати, що зробили помилкове сповідання і покаятися в цьому. По-друге, ми повинні скасувати це, тобто відректися і позбавити сили будь-які свої слова, які були неправильними. По-третє, ми повинні замінити наше попереднє помилкове сповідання правильним. Ці три кроки, зроблені у вірі, можуть звільнити нас з пут.
Книга Буття 27:12,13 містить ще один приклад вимовленого на себе прокляття. Ревекка спонукає свого сина Якова обдурити Ісаака, його батька, тепер уже сліпого, з метою отримати його благословення (яке Ісаак збирався вимовити на свого іншого сина, Ісава). Яків дуже хотів отримати благословення, але боявся наслідків, у випадку якщо Ісаак виявить його обман.
«Може трапитися, обмацає мене батько мій, – сказав він, – і я буду в очах його обманщиком і наведу на себе прокляття, а не благословення».
Ревекка негайно відповіла: «На мені нехай буде прокляття твоє, сину мій».
План Ревекки – отримати благословення Якову – здійснився, але її власні слова відкрили її для прокляття, яке утримувало її від насолоди плодами свого успіху. Її настрій швидко наповнився песимізмом і цинізмом. Незабаром після цього ми бачимо, як вона каже Ісааку: «Я життю не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину з дочок хеттейських, які ці, з дочок цієї землі, то для чого мені і життя?» Буття 27:46
Майже відразу після цього Якову довелося залишити дім, щоб уникнути помсти свого брата Ісава, і його не було там майже 20 років. Біблія нічого не говорить нам про те, як тривало решта життя Ревекки, або про те, як і коли вона померла. Проте, можна з упевненістю сказати, що вона так ніколи і не пораділа, дивлячись на Якова, що насолоджується тим благословенням, яке було отримано завдяки її обманному плану.
Упродовж довгих років я зустрічав багатьох людей, які говорили про себе так само, як і Ревекка: «Я втомився від життя… Ніколи нічого не виходить… Що користі!.. Я здаюся!.. З таким же успіхом я міг би давно померти…». Я мав прийти до висновку, що подібні слова вказують на те, що майже завжди в цьому житті вже діє прокляття, накладене на себе такою людиною.
Ще трагічніший приклад накладеного на себе прокляття, що спричинило жахливі наслідки, описаний в Євангелії від Матфея 27:20-26. Проти своєї власної волі римський намісник Пилат погоджується відпустити за бажанням натовпу вбивцю на ім’я Варавва і замість нього стратити Ісуса. Але, бажаючи відмежуватися від того, що відбувається, він умиває свої руки перед натовпом і каже: «Не винний я в крові Праведника Цього». На що натовп відповів: «Кров Його на нас і на дітях наших».
Ці слова об’єднали два види проклять: накладене на себе і спадкове. Подальша історія підтверджує дію їх обох. Впродовж одного покоління римські армії зруйнували Єрусалим, усе населення було чи убите, чи продане в рабство.
З того часу упродовж 19 віків чорна нитка кровопролить і трагедій була вплетена в історію єврейського народу. Раз по раз, в одному погромі за іншим, правителі народів нацьковували на беззахисних євреїв диких, нечестивих людей, на кшталт Варавви, якого вони собі обрали.
Але, дяка Богові, – це не кінець! Бог передбачив шлях примирення і відновлення. Завдяки Своїй незбагненній мудрості і дивовижній милості Він провидів шлях звільнення від наслідків прокляття через смерть Одного, Який був страчений як злочинець. У 17-му розділі говориться про це детально.
Раніше, у 8-му розділі, ми бачили, що коли Бог спочатку призвав Авраама і благословив його, Він також прорік прокляття на усіх, хто проклинає Авраама. Пізніше це прокляття було підтверджене, коли Ісаак благословив Якова, і ще раз – коли Валаам прорік пророче благословення на Ізраїль як на народ. Таким чином Бог провидів захист для Якова і його нащадків – єврейського народу – від усіх, хто б не захотів вимовити прокляття. Проте подальша історія Ізраїлю говорить про таке прокляття, від якого навіть Бог не міг захистити Свій народ: прокляття, вимовлене на самих себе.
Те ж саме відноситься до християн з язичницьких народів, які стали спадкоємцями благословення Авраамового через Новий Завіт, укладений Ісусом. Включаючи право отримувати Божий захист проти проклять, які виходять з будь-якого зовнішнього джерела. Але існує одне прокляття, проти якого навіть Бог не може дати нам захист: прокляття, яке християнин вимовляє сам на себе.
Це один із способів, як християни часто накликають на себе різні види неприємностей, не розуміючи їх джерела. Вимовляючи негативні слова про самих себе, вони ставлять перешкоду благословенням і відкриваються для прокляття.
Історія Ізраїлю дає наочний приклад і цьому. Розділи 13 і 14 книг Числа описують, як Мойсей послав 12 чоловік видивитися землю Ханаанську, яку Бог обіцяв Ізраїлю в спадщину. Двоє з них, Ісус Навин і Халев, повернулися назад з позитивним звітом: «Підемо і заволодіємо нею, тому що ми можемо подолати її». Інші 10 повернулися з негативним звітом, в якому уся увага приділялася гігантам, що живуть на тій землі і укріпленим містам. Їх висновок звучав так: «Не можемо ми йти проти народу цього, тому що він сильніший за нас».
Відповідно до цього Господь проголосив Свій суд. Усім тим ізраїльтянам, які повірили негативному звіту, Він сказав: «Як говорили ви вголос Мені, так і зроблю вам. У пустелі цій ляжуть тіла тих, які ремствували на Мене». Тіла невіруючих розвідників пали першими. З іншого боку, Ісусу Навину і Халеву Господь пообіцяв, що вони візьмуть у спадщину землю, про яку вони дали позитивний звіт.
Усі ці розвідники, як ті, хто повірив, так і ті, хто відмовився вірити, – усі вони самі визначили свою долю власними словами, вимовленими стосовно самих себе. Ті, які сказали: «Ми можемо увійти до землі», – увійшли до неї. Ті, хто сказав: «Ми не зможемо», – не увійшли. Бог вчинив з ними за їх власним словом. Він нічого не змінив! І Він як і раніше каже християнам, як Він казав ізраїльтянам: «Як ви говорили вголос Мені, так і зроблю вам».
