Гріх, на превеликий жаль, є складовою частиною людської природи, так би мовити, її другою натурою. А для декого і першою… І тому не варто плекати великих ілюзій стосовно того, що більшість людей вирішить покінчити з гріхом, щиро покаятися перед Богом і навернутися до Нього. Швидше, слід тішитися (і дивуватися) тому факту, що знаходиться чимало людей, які дійсно щиро каються у власних (а зовсім не чужих) гріхах і шукають стосунків із Живим Богом. Висловлюючись біблійною термінологією, впускають Ісуса до власного серця (див. Одкр. 3:20). Але багатьох вірних все одно непокоїть стан людей, поневолених гріхом, вони не перестають задаватися питанням: чому люди, які так потерпають від гріха, не хочуть позбутися його панування?
А не хочуть позбутися часто через доволі банальну причину: люди навіть уявити собі не можуть, що існує життя без гріха. Часто для них сам гріх стає сенсом існування. І мова не тільки про наркоманів чи алкоголіків, чиє життя є чудовим наочним прикладом такого жалюгідного існування, але і про людей, які підвладні, здавалося б, таким «нестрашним» гріховним вадам, як наприклад, пліткарство чи осудження ближніх. Але ці вади лише здаються такими «безневинними», недаремно ж Біблія попереджає, що «смерть і життя – у владі язика…» (Пр. 18:22), і «за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37), – це стосовно відповідальності за кожне сказане і написане слово. Слово, яке може нести ще неабияку загрозу певній людині чи людство в цілому, як, наприклад, російська пропаганда.
І про неприпустимість осудження ближніх Слово Боже теж багаторазово застерігає нас, як наприклад: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас» (Мф. 7:1,2), і «не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:5). І таким попередженням не варто дивуватися, адже якщо в певної людини осудження ближніх входить у звичку, вона рано чи пізно стане для них суддею, який вважатиме, що він здатен чинити над ними суд і ухвалювати власний вирок: «Не злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон і судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя. Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього?» (Як. 4:11,12). І таких самозваних суддів повно навколо нас, тобто людей, які вважають, що знають все краще за інших, навіть у тих сферах і питаннях, про які гадки не мають. Що, ясна річ, не заважає їм мати свою «експертну» думку.
Але у всіх згаданих випадках гріховних вад є спільна риса: вони полонять людину, починають впливати на її рішення і вчинки, причому цей вплив може прогресувати в часі. Тобто людина з часом все менше зможе самостійно ухвалювати власні рішення, все за неї робитимуть гріховні звички. І мова, знову ж таки, не тільки про наркоманію чи алкоголізм, але й про ті самі «банальні» пліткарство чи бажання осуджувати ближніх, і багато інших, менш помітних, але через те не менш руйнівних гріхів, які стали для багатьох людей їх другою натурою. А для декого і першою… Певно, за бажання, ви зможете побачити подібні прояви в оточуючих вас людях, а за щирості, власне і в собі.
Так що підсумувати цей допис можна словами, якими він був розпочатий: слід тішитися, що знаходиться чимало людей, які дійсно щиро каються у власних (а зовсім не в чужих) гріхах і шукають стосунків із Живим Богом. І добре, якщо такими людьми будемо власне ми.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Панування гріха
