«Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр. 3:20), – загалом, ці Христові слова адресовані до церкви, але часто ці слова застосовують як запрошення Спасителя мати близькі, особистісні стосунки з Ним кожній людині. Проте багато людей, не побоїмося перебільшити, дуже багато людей, не хочуть прийняти Господа у свої серця, у свої життя. Причин для такого неприйняття декілька.
Передусім, це стосується гріха. Для багатьох людей гріх стає настільки звичним і зручним, що вони не готові залишити його, щоб розпочати нове життя в Господі. Навіть того більше, вони ладні боротися з Богом, чи принаймні, тікати від Нього, аби залишитися з гріхом: «Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20).
Не варто також забувати, що гріх поневолює людину до такої міри, що часто вона навіть за щирого бажання не може позбутися його. І це стосується не тільки таких гріховних вад, як наркоманія чи пияцтво, але, здавалося б, «безпечніших» гріхів, як той самий осуд чи пліткарство, які часто приносять оточуючим людям не меншу шкоду, ніж згадані наркоманія чи пияцтво. І поневолюють людей, які страждають на них, теж не менше. Про таке поневолення гріху з власного досвіду ділився апостол Павло: «В членах моїх бачу інший закон, що протиборствує законові розуму мого (спрямування до добра) і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх» (Рим. 7:23).
І лише Господь Ісус Христос може розірвати ці гріховні узи: «Хто визволить мене від цього тіла смерти? Дякую Богові моєму через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7:24,25), – запевняє апостол Павло. Але для цього людині треба покаятися у власних гріхах (а зовсім не в чужих, як часто полюбляють робити люди) і навернутися до Бога… а от на це зголошується не так вже багато людей (див. причину першу).
Але є ще одна причина через яку багато людей не хочуть мати стосунки з Богом Живим, і про цю причину часто забувають, коментуючи причини ігнорування людьми Бога. Це бажання мати повний контроль над власним життям, точніше примару контролю. Це твердження добре ілюструє уривок з послання Якова: «Послухайте ви, що говорите: “Сьогодні або завтра підемо до такого-то міста, і проживемо там один рік, і будемо торгувати й одержувати прибуток”; ви, які не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає. Замість того, щоб вам говорити: “Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше”, – ви ж нині хвалитесь у гордощах ваших; всяка така похвальба є зло. Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (4:13-17).
І в цьому твердженні міститься все: і небажання покладатися у всіх, повторюємо, абсолютно у всіх справах на Бога Живого, а натомість чинити все на власний розсуд; і маніакальне бажання тримати все під власним контролем, забуваючи що багато речей апріорі не залежать від нас, чому і пригадали примару контролю; і, звісно, небажання чинити добрі справи, до яких ми покликані (див. Еф. 2:10). Ясна річ, що третя причина є похідною від людської гріховності, проте пригадати її як окрему причину небажання багатьох людей мати стосунки з Богом Живим все ж таки варто. Можливо, хтось зможе побачити її в собі, щоб у ній щиро покаятися, тим самим надавши Богові увійти до власного серця, до свого життя.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Примара контролю
