Ми не повинні уподібнитися шляхам і способам цього світу. Не повинні діяти як люди цього світу.
Люди не могли витримати Божі прояви на горі. Поки що слава Божа не була явлена, вони заявляли про своє прагнення до Нього, але насправді усе було не так. У серцях вони не відокремилися від Єгипту. Вони позбавилися від бажання його шляхів. Але коли «Бога» піднесли в упаковці, схожій на шляхи і дії Єгипту, їх це повністю влаштувало, бо тепер у них був і Бог, і бажаний Єгипет. Вони могли і далі уподібнюватися Єгипту, і в той же час у них був Яхве!
Дух світу цього сформував різні форми мислення і стилі життя. (Сатана названий «князем піднебесним» (Еф. 2:2) і «богом віку цього» (2Кор. 4:4). Ми постійно тягнутимемося і підпадатимемо під вплив духу, що управляє світом, якщо не залишимо шляху світу цього заради нагороди присутності Божої. Бог повеліває: «За ділами землі Єгипетської, у якій ви жили, не чиніть, і за ділами землі Ханаанської, у яку Я веду вас, не чиніть, і за встановленнями їх не ходіть» (Лев. 18:3).
Ми не повинні уподібнитися шляхам і способам цього світу і діяти як люди світу цього. Павло підкреслює нам важливість цього: «І не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена» (Рим. 12:2).
Царство Боже і цей світ йдуть абсолютно в протилежних напрямах. Між ними не може бути згоди. Ісус каже «Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ» (Ін. 15:18,19).
Ісус призвав нас залишити світський стиль життя. І Він пояснює, що саме за це нас світ і ненавидить. Створюється таке враження, що за останні декілька десятиліть церква посилено намагалася спростувати ці Ісусові слова. Ми щосили намагалися підлаштуватися під світ. Ми підсвідомо гадали, що можемо отримати схвалення світу, не втрачаючи схвалення Ісуса! Але Ісус сказав, що тільки в тому випадку, якщо ми належатимемо світу, світ нас любитиме. Отже, що ж, ми з вами намагалися бути своїми там, де нам своїми бути і не потрібно?
Порівняння ранньої церкви із сучасною
Я багато читав про ранню церкву, в основному про церкву другого-третього століття, і дізнався, що існує велика різниця між нашою церквою і церквою того часу. Їх відмітною особливістю був відокремлений від світу стиль життя. Ніхто не міг виявити в них особливостей, способів дій і шляхів світу цього. Вони повністю відрізнялися від свого оточення, бо керувалися в житті абсолютно іншими принципами, у них були інші цінності. Слово Боже насправді формувало їх життя.
Невіруючі сучасники, описуючи життя християн, казали, що вони жили відособленими групами, і, хоча вони жили в плоті, але не жили за плоттю. Вони були слухняні приписам закону, але в той же час перевершували закон непорочністю своїх життів. Вони не знаходили задоволення в престижних розвагах, спорті і розважальних заходах. Вони усіх любили, але усі вони були гнані. Їх принижували, але в самому цьому приниженні вони прославлялися. Ті, хто ненавидів їх, не могли достеменно пояснити причину цієї ненависті.
У наш час людям не доводиться ламати голову над причинами їх неприязні до нас. Характеристика, дана ранній церкві, застосована лише до невеликої частини сучасної церкви. Ми пережили велику кількість скандалів, в які були залучені служителі усіх рангів. Ці прикрі події сталися через наші бажання, звернених на себе. Не лише лідери, але і багато людей у церкві живуть з матеріалістичним настроєм, ганяючись за насолодами і скарбами світу цього. Ми не засуджуємо захоплення тими ж фільмами, розвагами і задоволеннями, що і світ.
Кіпріан був дуже багатим римлянином, що віддав своє життя Христу у віці сорока років. Він так радів пізнанню Христа, що продав усе майно і гроші роздав нужденним. Пізніше він став пресвітером церкви. Він написав: «Ось єдиний спокій, справжня безпека, тверда і незмінна: людина має віддалитися від втіх світу цього, прикріпити себе міцним якорем спасіння і підняти очі із землі на небо (на гору Божу). Той, хто більше світу цього, не може бажати пропонованого ним». (Листи Кіпріана Донату, розділ 14).
Християни перших віків вірили, що цей світ і прийдешній світ – вороги, а тому ми не можемо дружити і з тим, і з другим. Яків заявляє: «Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові» (Як. 4:4).
Чому він називає вірних перелюбниками, які шукають насолод світу цього? Перелюбник перебуває в завіті з однією людиною, і в той же час шукає стосунків з іншою. Ми, вірні, вступили в завіт з Богом, так навіщо нам слідувати шляхам, способам і стилю цього світу? Чи можливо, що ми нічим не відрізняємося від древнього Ізраїлю, який не бажав розставатися з похіттю Єгипту заради переваги приходу до Бога?
Альтернативна культура проти місцевої
Рання церква була альтернативною культурою. Сьогодні більшість людей у церкві добре вписуються в культуру, що оточує її. Так у чому ж різниця? До альтернативної культури відноситься група людей, стиль життя яких відкидає і протистоїть переважаючим цінностям і моделям поведінки їх суспільства. У житті вони керуються абсолютно іншими принципами. Рання церква була тому прикладом. Петро каже новонаверненим: «І іншими багатьма словами він свідчив і умовляв, кажучи: “Спасайтеся від роду цього лукавого”» (Діян. 2:40). Перефразовуючи Петрові слова таким чином, ми підкреслюємо його думку: «Виходьте доки можете, виходьте з цієї мерзенної і нікчемної культури!»
До субкультури відноситься група людей, що дотримуються принципів нині існуючої культури. Хоча люди в цій групі можуть відрізнятися один від одного, але усі вони пов’язані з домінуючим суспільством. Сучасна церква підпадає під такий опис. У нас є свої ярлики «народжений згори» і «спасенний». Ми входимо до складу таких груп, як євангелісти, повноєвангельські, харізмати, ділимося на різні деномінації і т. ін… Але ми так сильно пов’язані із зовнішнім суспільством.
Наше суспільство включає людей з широкою різноманітністю стилів життя. Якби ми намалювали графік стилів життя американців, то на одному кінці в нас виявилися б крайні ліберали, а на другому – консервативні люди. А посередині була б безліч різних варіацій стилів життя. На украй ліберальному кінці в нас були б такі люди, як рок-зірки, знаменитості та інші особи, що носять дуже незвичний одяг, деякі з них навіть носять предмети одягу протилежної статі. Такі люди ведуть ненормальний спосіб життя, коячи непристойні вчинки, як таємно, так і публічно. Деякі фарбують волосся в чорний колір і висвітлюють шкіру. Інші займаються збоченнями. Ми вважаємо це крайнощами, і більшість людей у церкві ні за що не наслідуватимуть їх.
На другому кінці ми знаходимо консервативних американців. Ці чоловіки і жінки живуть так званим нормальним життям. Хоча ці люди вважають себе «хорошими», їх життя пов’язане з домінуючою культурою, що перебуває під впливом князя піднебесного. Іноді «добро» стає злим Божим ворогом. Пам’ятайте, що вибір Єви хорошого був супротивний Богові.
Замість того, щоб вірні жили освяченими життями, керованими Царством Божим, життя багатьох з нас нічим не відрізняється від життя консервативних невіруючих. Кажемо, що ми не від світу цього, але для багатьох це просто слова, а не реальність. Через те, що ми пов’язані із суспільством, то коли змінюються межі моралі цього суспільства, ми змінюємося разом з ними.
Слово Боже наставляє вірних утримуватися «від усякого зла» (1Сол. 5:22). Нас перестерігають: «І не беріть участи в неплідних ділах темряви, але викривайте. Бо про те, що вони роблять таємно, соромно і говорити» (Еф. 5:11-12). Але чи послухали ми ці попередження?
У наш час кінематографісти маркують свої фільми. Більшість вірних, так само як і консервативні американці, вважають нормальним дивитися фільм типу ПГ-13, якщо там не показують богохульство або еротику. Проте в більшості таких фільмів якщо там навіть і немає богохульства або голизни, показують неповагу, гнів, ненависть, насильство або позашлюбний секс. Багато вірних, «і оком не кліпнувши», дивляться ці неблагочестиві фільми.
Ну, а якщо такий фільм показати поколінню сорокових років? Як би вони на це відреагували? Моральні засади Америки впали, а з ними впала і церковна мораль. Те, що шокувало вірних Америки сорокових років, вважається абсолютно нормальним сучасною церквою. Чи були ми керовані Царством Божим або підпали під вплив Єгипту?
Шляхи і засади Царства Божого незмінні, бо незмінний Бог. У Писанні сказано, що в Ньому немає і тіні змін. Якщо Бог каже нам уникати всякого зла; що про те, що коять нечестивці, соромно навіть говорити, тоді навіщо ми платимо гроші, щоб подивитися стосунки, способи і шляхи, сформовані розбещеним поколінням, в якому ми живемо? Один мій знайомий розповів мені, що, перебуваючи в молитві, почув, як Господь пристрасно запитав його: «Чому Мій народ розважається тим, що пронизало Мої руки цвяхами?»
Чи є розрізнення в шоу-бізнесу? Чи знають режисери і директори, який плід Бог чекає від Свого народу? Так чому ж ми більше покладаємося на звіти бізнесу, ніж на розрізнення? Невже за останні двадцять років Бог змінився і звик до настрою нинішнього покоління? Звісно, ні! А якщо не змінилися Божі стандарти середньостатистичного віруючого американця? Наш стиль життя нерозривно пов’язаний з культурою, а не з Царством Божим. Ми не залишили похоті Єгипту. Світське простежується в усьому: у стилі одягу, у зачісках, у поводженні з грошима і бізнесом, у політичних поглядах і т. ін.
Люди в ранній церкві навчилися відкидати неблагочестиві стосунки, поведінку і розваги, поширені в їх культурі, бо вони узгодилися з шляхами Царства Божого. Вони були спраглою церквою, яка більше бажає пізнати свого Визволителя, ніж зручності і задоволення. Через любов до Господа спокуси їх культури не мали влади над більшістю з них. Позбутися усього – це нікчемна ціна в порівнянні з нагородою пізнання Визволителя. Вони не лише це визнавали, вони так жили. Такий стиль життя призводив до здорової дисципліни в їх середовищі.
На противагу сучасним деномінаціям рання церква не намагалася встановити святість за допомогою надмірно суворих правил, законів або постанов. Вони покладалися на здорове вчення, справжнє ведення Духа Святого, благочестивий приклад і повне присвячення служити. Церкви, які розраховують, що зовнішні постанови можуть принести святість, зазвичай перероджуються в законників. Рання церква розуміла важливість змін у серці, що роблять благочестивий стиль життя. Зовнішня благопристойність вважалася марною, якщо тільки вона не відбивала внутрішніх змін.
