В євангельському епізоді зцілення Христом скорченої жінки, яка страждала на свою недугу вісімнадцять років, зазвичай звертають увагу на репліку начальника синагоги: «Є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній» (Лк. 13:14), – що свідчить про нього як про бездушну, навіть безжальну людину. Адже більш за все, навіть можна в цьому не сумніватися, він добре знав цю жінку, знав про її хворобу, але її чудесне зцілення пройшло повз його увагу, головним для нього було порушення звичного стану речей, усього того, що складало суть його віри. Саме так, для багатьох людей віра – це не стосунки зі своїм Творцем, Богом Живим, а лише дотримання певних правил і умов, і горе тому, хто готовий ці правила порушити! Навіть, якщо порушником цих правил буде Син Божий, Господь Ісус Христос…
Але годі про людей, які вважають, що вірують у Бога, Якого особисто не знають (якби вони знали, то б любили оточуючих їх людей, своїх ближніх (див. 1Ін. 4:8), а не скаржилися б на другорядні або ж взагалі нічого не значущі речі, які особисто для них мають вкрай важливе значення), а краще поговоримо про термін перебігання хвороби нещасної скорченої жінки.
18 років, саме стільки страждала вона на свою хворобу. Коли люди страждають стільки років, вони якось звикають до своєї хвороби, для багатьох вона стає їхнім продовженням, багато хто з хворих навіть уявити не може себе без своєї хвороби. Хоча, цілком можливо, на початку цієї хвороби вони плекали надії на скоре одужання, але цього не сталося: не через рік, не через два… і тоді багато хто змиряється і починає жити далі.
Саме починає, а не продовжує. Бо коли людина змиряється зі своєю хворобою, вона погоджується на те, що вона з нею житиме решту життя і через те не плекає жодних надій на своє одужання. І навіть, якщо станеться якесь диво, і людина отримає вже не довгоочікуване одужання, вона не знатимете, що їй робити далі. Щойно прочитане звучить якось дивно, але в дійсності саме так буває в житті багатьох людей: вони не знають, що будуть робити після свого одужання. А дехто вже не охоче одужання, аби тільки не ставало гірше…
Звісно, хвороби бувають різні, і стадії в цих хвороб бувають різними, і їх перебіг відрізняється від конкретного випадку. І, ясна річ, що всім нам, рано чи пізно, доведеться полишити цей світ: чи то внаслідок тяжких хвороб, чи то внаслідок бойових дій, чи то внаслідок нещасного випадку, чи то внаслідок ще якихось причин, але саме від нас залежить, в якому саме стані ми полишатимемо цей світ. Чи то в стані надії на милосердя Господнє, чи то в стані відчаю, чи то в стані злоби на Бога та весь світ. І відповідно від цього стану ми отримаємо з Божих рук життя вічне чи вічну смерть і морок. І якщо тілесні недуги більшість з нас не зможе подолати, то от гріховні пристрасті ми з Божою допомогою подолати цілком можемо, аби тільки хотіли цього, аби прагнули до духовного очищення, до свого одужання від влади гріха.
А щодо скорченої жінки, яка страждала на свою недугу цілих вісімнадцять років, то вона отримала Господнє зцілення саме у відповідний час: не раніше і не пізніше від покладеного Богом терміну. Так само і ми можемо отримати зцілення від хвороб (передусім душевних, а дехто і тілесних) у належний час. Звісно, якщо хотітимемо і чекатимемо від Бога цього.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Належний час