Ми повинні любити братів. В Ін. 15:12 Христос повелів: «…Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас». Мф. 18:10: «Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих». У Мф. 5:24: «…Перше помирися з братом твоїм», і в Лк. 17:4: «І коли сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться і скаже: каюсь, – прости йому». У Лк. 6:37: «Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть». Найбільший з послідовників Ісуса Христа, що колись жив, сказав: «…Прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам», Еф. 4:32. Це заповіді. Вони – не пропозиції. Це не «варіанти», якщо процитувати сучасні, комп’ютеризовані, запрограмовані, «утверджені» етнічні оцінки вироблені людьми достатньо освіченими, щоб брехати, як собака, і не попадатися. Це заповіді. Ти їм коришся?
Ісус Христос вказав для Своїх учнів дуже високий зразок. Він сказав у Мф. 5:48: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий». Лк. 6:36: «Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». Зразки не занижуються. Вони підтримуються високими.
Він учить вірних проповідувати Євангеліє, де б вони не були. У Мк. 16:15 Він повелів вірним: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню». У Лк. 24:47 Він сказав: «І щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима». В Іоанна 21 Він тричі сказав Петру: «Паси ягнят Моїх», «Паси вівці Мої», «Паси вівці Мої».
Люди Божі повинні служити один одному словом. Велика типологія цього викладена в Іоанна 13. Закінчивши обмивати ноги учням, Господь Ісус Христос сказав в Ін. 15:3: «Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам». Ця велика типологія, викладена в Іоанна 13, нічого спільного, зрозуміло, не мала з буквальним обмиванням ніг, бо коли Він підійшов обмивати ноги Петру, то сказав Симону Петру: «Що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім» (Ін. 13:7), ясно кажучи нам, що відбувалося щось більше, ніж звичайне обмивання ніг. Це не все. Господь Ісус Христос не сказав про цей приклад: «Робіть, що Я зробив вам» – омив ноги, але «Щоб і ви робили те саме, як (у Біблії короля Якова – прим. пер.) Я зробив вам», змирившись і служачи їм. Християни повинні служити один одному словом. Нічого не може бути зрозумілішим за це з уривків послань Павла, де нам сказано, що церква має омитися і освятитися «водяною купіллю через слова», а не хрестильні. Дивіться Еф. 5:24-27.
Господь Ісус Христос дав нам заповідь відносно Свого Другого Пришестя, сказавши: «Будьте ж і ви готові, бо в яку годину і не гадаєте, прийде Син Людський», Лк. 12:40. Ми маємо бути готові до Другого Пришестя Христового в будь-який момент, і нашу думку про це не питали. Це веління було зобов’язанням: «Будьте ж і ви готові». «Будьте готові». Це накази. Якби у звичайного, народженого згори християнина був настрій, як у прусського військового персоналу Військового коледжу в Кенігсбергу, Пруссія, то християнство в нас було б трохи краще. Для німецького генерала «наказ є наказ». Для християнина наказ нині – це лише пропозиція.
Ми маємо бути вірними до смерті. Мф. 24:13 каже про це у зв’язку із Скорботою і каже святим Скорботи, що вони врятуються, якщо «витерплять до кінця». Хоча християнам було сказано, що «ні майбутнє» в житті або смерті не відокремить нас від Божої любові (Рим. 8:38-39), все ж нам наказано проходити випробовування терпляче. «Дивлячись на Начальника i Виконавця віри Ісуса», ми повинні проходити його так, щоб перемогти. У Євр. 12:1-2 Павло наприкінці свого служіння каже, що був прикладом для вірного і «зразком для тих, хто потім увірує в Нього в життя вічне», і відносно цього зразка Він каже: «Подвигом добрим я змагався, свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, в той день; і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його» 2Тим. 4:7-8.
На закінчення, що стосується велінь Христових, можемо сказати, якщо людина любить Христа, то вона дотримує Його слова, Іоанна 14:23. Він їх не змінює. Це вірна перевірка. Ми повинні використовувати ці веління, як опис для перевірки нашого особистого життя перед Богом. «Хто любить Мене», – сказав Ісус: «той слово Моє збереже». «Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей», Ін. 14:15. Ми повинні коритися тому, що повелів Господь Ісус Христос.
Якщо ці заповіді дані особливо Ізраїлю, то, звичайно, вони не призначені саме нам; отже ми повинні вчитися, щоб представити себе Богові достойним (2Тим. 2:15), і щоб пізнати, які заповіді для нас, а які ні. Якщо ці заповіді спрямовані на святих Скорботи (як у Мф. 24 і 25), то ми повинні «правильно розділяти слово істини» і розрізняти, які заповіді дані тим, хто поза церквою, неєврейським язичникам; тим, хто в церкві, що є Тілом Христовим – складається як юдеями, так і язичниками; а які спрямовані на Ізраїль у плоті, для євреїв. Біблія ясно розмежовує три основні види тих, для кого написане слово Боже: Церкву, юдеїв і язичників. Оскільки в Тілі Христовому немає ні юдея, ні язичника, ми повинні відрізняти веління не спасенним язичникам. Ми повинні дотримувати ці слова і ці заповіді. Христос сказав: «Хто любить Мене, той слово Моє збереже».
Ти, звичайно ж, ясно усвідомлюєш, що 10 заповідей Старого Завіту було замінено двома новими в Іоанна 13 і 16. І, ясно, що з накресленим на кам’яних скрижалях законом, 2 Коринф’ян 3, було покінчено при народженні згори. Християни перебувають «не під законом, але під благодаттю» згідно з Римлян 6. Але ми усвідомлюємо, що моральна установка цих законів зобов’язує християн, принаймні, у сенсі спілкування з Господом, згідно з Римлян 13. Звичайно, ми знаємо, що субота, як церемоніальний закон, була дана на знак, а інші закони – ні. Суботній день був даний Ізраїлю як знак, щоб вони могли пізнати, що Він був Господом Богом, Який освячує їх. (Подивися, будь ласка, Неєм. 9 і Єз. 20).
Тому, кажучи про «веління» і «заповіді», християнину треба обов’язково знати, коли веління призначене для нього, а коли – не для нього. Не твоя це справа – викрадати веління, призначені комусь іншому, а потім вдавати, що вони для тебе, хоча це і не так. І не твоя зовсім справа – не коритися призначеним для тебе велінням і вдавати, що вони для когось іншого, тоді як вони для тебе.
Скажеш: «Брате Ракмане, ніколи я не чув нічого настільки безнадійно заплутаного». Не чув, бо ти ледар. Якби ти не був ледар, то присвячував би слову Божому часу стільки ж, що і оплаті своїх рахунків. Веління було: «…Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих», Мф. 4:4. Тому, люди, якщо деякі з вас настільки старанно вивчали б слово Боже (застосовуючи слово Боже і поглинаючи і перетравлюючи слово Боже), як дістають і поглинають їжу, то досконало зрозуміли б щойно мною сказане. Я пропоную вам присвячувати час Слову і пізнавати, що Господь повелів вам робити, чого Він від вас чекає і вимагає згідно зі Своїм вченням і згідно з вченням, даним Ним апостолу Павлу після воскресіння.
