«І жив Павло цілих два роки на своєму утриманні і приймав усіх, хто приходив до нього, проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усякою відвагою безборонно» (Діян. 28:30,31), – такими словами завершується книга Діянь святих апостолів, підсумовуючи багаторічні праці апостола Павла. Але пригадавши завершення книги Діянь, не можна не пригадати слова, якими підсумував все своє життя апостол: «Подвигом добрим я змагався, свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, в той день; і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його» (2Тим. 4:7,8). Незвичне закінчення книги, незвичний підсумок життя. У чому саме полягає незвичність? Про це і піде мова далі.
Спочатку про незвичність закінчення книги. Цього закінчення як такого немає, книгу Діянь апостолів треба розглядати як вступну частину в діяльності Церкви Христової з виконання її основного призначення: ширення світом Благої Звістки. Цю місію Церква виконує і сьогодні. Можливо, не так ефектно та ефективно, як хотілося б, але все одно продовжує виконувати, адже завжди в усі часи знаходяться люди, які цілком всерйоз сприймають обіцянку Христову: «І ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20). Але ця обіцянка є дієвою лише в тому випадку, якщо людина у свою чергу перебуває поруч з Христом, а таке можливе тільки в тому випадку, коли вона благовістить оточуючим про Нього. Ба більше, коли людина дійсно перебуває поруч з Христом, вона не може не ділитися цією чудовою, Благою новиною. Отже, книга Діянь пишеться і сьогодні, пишеться усіма благовісниками Христовими. І ніщо не перешкоджає вам долучитися до їх кола. Звісно, якщо ви вже не увійшли до кола цих благословенних людей. А нині самий час звернутися до другого незвичного закінчення.
А стосується воно, судячи з Павлових слів, не тільки його… але і всіх благовісників: «Готується мені вінець правди … і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його». Зауважте, всім, і цьому зовсім не треба дивуватися, адже Бог щедрий на нагороди, аби ми лише бажали їх. Як і стосунків з Ним, а це і є найбільшою Божою нагородою.
