Ця лекція присвячена вченню про покаяння і відноситься до сотеріології[1]. Покаяння є дуже поширеним терміном у Слові Божому і означає відмову від чогось, зміну розуму або зміну ставлення до чогось. Відповідно із Старозавітним законом, люди сповідували гріхи, приносили жертву, а потім знову повторювали і гріх, і обряд жертвопринесення. У Старому Завіті подібна практика тривала багато років. Цей процес описаний у посланні до Євреїв, розділ 10, в якому сказано про те, що ті, які приносять жертву, знову повертаються для тієї ж процедури, щоб очистити свою совість для тих же гріхів.
Євангельське покаяння є відмовою від гріха і поверненням до Бога. Найкраще про це сказано в Діяннях 20:21: «Проповідуючи юдеям і еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа». Це називається «Покаяння на життя» (Діян. 11:18), бо оновлений розум не просто віддаляється від зла, що складає Старозавітний сенс покаяння, але набуває життя в Христі, і це життя вічне не з’являється до Христового приходу. Коли Павло пише про «надію вічного життя» (див. Тит. 1:2), він не говорить про когось, хто «сподівається» отримати його в цьому домобудівництві (діспенсації). Він говорить про факт, якого з нетерпінням чекали в Старозавітні часи і сподівалися на його здійснення. Це видно із сказаного в Посланні Титу 1:3 про явлене світу Слово.
Тому покаяння в Новому Завіті має трохи інше значення, ніж у Старому. В основному саме слово означає поворот, відмову від чогось, зміну розуму, серця або ставлення до чогось. У цьому сенсі і про Бога говорять як про те, що Він розкаюється або що Він не розкаюється. Наприклад, коли Мойсей молився Богові і клопотав за народ Ізраїлів, а Господь сказав Мойсеєві на горі Синай, що Він винищить цих людей (Вих. 32:10), Мойсей просить Господа: «Відверни полум’яний гнів Твій» (Вих. 32:12). Ці слова означають: «Передумай, відміни задумане». Теж саме ви знайдете в Бутті 6:6: «І розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму».
Таким чином, в основному, фундаментальному значенні покаяння є не обов’язково відмовою від гріха, але зміною розуму і ставлення до чогось. Той же Бог, Який розкаявся в створенні людини, сказав: «Бог не людина, щоб Йому говорити неправду, і не син людський, щоб Йому змінюватися. Чи Він скаже і не зробить? буде говорити і не виконає?» (Числа 23:19). Бог не розкаюється у Своїх словах, якщо це стосується чогось встановленого. Якщо Бог каже щось і присягається Самим Собою, що щось станеться, то не буде жодного розкаяння або відмови від Своїх слів (Євр. 6:13). Це обов’язково виконається.
Але в книзі Іони 3:10 ми читаємо: «…і пожалів Бог щодо біди, про яку сказав, що наведе на них, і не навів». Ми також читаємо в Біблії про проповідь Єремії дітям Ізраїлевим, коли Господь говорив через Єремію, що якщо ізраїльтяни не зроблять те або це, то Він пошле на них лиха (Єр. 22:3-5). Коли Господь змінює Свої наміри, розкаюється, то це не має нічого спільного з відмовою від гріха. Це означає, що Бог передумує, відмовляється від Свого наміру і скасовує винищування об’єктів Свого прокляття і гніву. Той, хто серйозно вивчає Біблію, має ясно це розуміти, тому що багато ледарів у теології, які, риючись у Писанні, намагаються довести свої власні переконання, мають звичку просто безтурботно ігнорувати сказане в Біблії. Коли Біблія говорить про Бога, що розкаюється в злі, яке Він мав намір здійснити, це не має жодного відношення до відмови Бога від гріха, а швидше має відношення до відміни покарання для тих, хто не хоче покаятися.
Таким чином, покаяння, в основному, означає «відмова від…», «відкидання» і, особливо, «зміну розуму», зміну ставлення розуму і серця до чогось. У Новому Завіті в Другому посланні до Коринф’ян 7:10 це покаяння називається «Печаль заради Бога», що «породжує незмінне покаяння на спасіння». Незмінне покаяння означає, що ніхто не повинен знову повернутися до гріха, це також включає ставлення до гріха, і, більше того, це означає, що, оскільки ви вже спасенні, ви не можете покаятися і знову спастися. Звичайно, автор послання до Євреїв гіпотетично говорить про це в розділі 6, вірші 4-6, стверджуючи, що неможливо відпалих знову відновити покаянням. Більш простими словами, причина, за якою багато сучасних вірних заклопотані гріхом, що не прощається, полягає в тому, що вони повні страху про скоєння подібного гріха у своєму житті. Ось чому, коли вони не згодні з іншими людьми, вони часто звинувачують їх у скоєнні подібного гріха.
Ми виявляємо, що ті люди, які найбільше говорять про богохульство стосовно Святого Духа, швидше за усіх припускають, що хтось інший вдається до хули, бо в них самих совість нечиста в цьому плані. Ті з вас, хто спасенний, відроджений, народжений згори Святим Духом, ніколи не врахують уривок про невибачний гріх, написаний до розп’яття Христа і даний євреям. Це не наша проблема і ніколи нею не буде. Проте, коли людина отримує Святого Духа і потім проходить через емоційні переживання, отримує інший дух, прикидаючись, що цей другий дух є Святим Духом, і відкидає вчення Нового Завіту про отримання Святого Духа під час спасіння (Гал. 3:2), тоді вона завжди стурбована богохульством відносно Святого Духа. Це характеристика християн демонічного типу, які живуть у сучасній Америці, і які ведені і керовані нечистими духами. Не помилиться в цьому питанні. У Другому посланні до Коринф’ян 7:10 і посланні до Євреїв 6 вам сказано, що неможливо для спасенної людини знову повернутися в початковий стан, покаятися і спастися знову. Неможливо. Коли людина спасенна, то вона спасенна і якщо не спасенна, то не спасенна, і це усе, що можна сказати.
Покаяння з негативного погляду – це не просто скорбота про гріх. Існує багато людей, що ридають над своїми гріхами без покаяння, а потім знову негайно до них повертаються. Акт розкаяння ще не є покаяння, оскільки він надає грішнику право думати, що він може заслужити спасіння і часто заважає істинному покаянню. Іуда Іскаріотський (Мф. 27:3-5), Ісав (Бут. 27:38, Євр. 12:16-17), Валаам (Чис. 22:34) і Саул (1Цар. 15:24) можуть послужити прикладом хибного покаяння. Коли люди намагаються врятуватися, наслідуючи Діяння 2:38, вони дотримують цей фальшивий план спасіння і розкаюються, як Ісав, Іуда, Саул і Валаам. Валаам покаявся у своїх гріхах і сказав: «Я згрішив», і пішов у пекло (Іуди 11-12). Саул сказав: «Я згрішив», був відкинутий і пішов у пекло (1Цар. 15:23-24, 28:16). Іуда сказав: «Я згрішив», і пішов у пекло (Діян. 1:20,25). Фараон сказав: «Я згрішив» (Вих. 9:27), і пішов у пекло після смерті (Рим. 9:17,22). Таким чином, існує велика різниця між Біблійним покаянням і сучасним покаянням, яке ґрунтується на Месіанському посланні Ізраїлю в Діян. 2:38.
У Діяннях 2:38, Симон Петро каже Ізраїльському народу покаятися у своєму гріху відкидання Месії (Діян. 2:5,14,22,23). У другому розділі Діянь не сказано ні слова про людину безвідносно до праведності звершеного Христового спокутування, яка розкаюється в скоєних гріхах, що тягнуть її в пекло, – ні слова. Це пояснює, чому люди, які каються і хрестяться, відповідно до Діянь 2:38, ніколи не приходять до покаяння. Бо євангельське покаяння – це не скорбота про скоєне, євангельське покаяння – це скорбота про власну суть. Зверніть увагу, як ясно це продемонстровано в Біблії у випадку Симона Петра (Лк. 5:8), Іова (Іов. 42:6) і Ісаї (Іс. 6:5).
Зверніть увагу, як ясно і живо Святий Дух привертає вашу увагу до того, безвідносно ваших почуттів із цього приводу, що існує два типи покаяння, одне з яких призводить до смерті, бо це «печаль мирська» (2Кор. 7:10). Другий тип покаяння веде до спасіння незмінного, бо це скорбота заради Бога. Тип покаяння, який є мирською печаллю і призводить до смерті, є вашим жалкуванням за скоєним і визнанням цього факту. Біблійне покаяння – це жалкування за власною суттю і прийняття Христа, бо самі ви є грішником. У цьому і полягає різниця. У нас є багато таких раптових звернень і катастрофічних покаянь, коли людина виходить і каже: «Я знаю, я ніколи б цього не зробив, якби це не було заради Господа», – усе це, звичайно, нісенітниця. Людина каже: «Я дозволив Христу увійти до мого життя», і це означає, що я узяв частину Біблії, повірив у неї і відкинув усе інше, вніс плутанину в Писання і перекрутив усе, щоб можна було заробляти на життя. Ми говоримо не про це. Ми говоримо про жаль з приводу своєї суті, про те, які ми є.
Наприклад, коли Ісая побачив Бога, він не сказав, що скоїв щось погане. Він сказав: «Я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами» (Іс. 6:5). Коли Іов лоб у лоб зіткнувся з Богом, він не вибачився і не сказав, що припустився помилки або вимовив не ті слова. Він сказав: «Я відрікаюся і розкаююся в поросі і попелі» (Іов. 42:6). Побачивши Ісуса і прийнявши Його своїм Господом, Симон Петро сказав: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк. 5:8).
Визнання гріхів не є відмінною рисою покаяння. Покаяння – відмова від гріха, прийняття Ісуса Христа і обіцянь Святого Духа вірою, бо обіцяння Духа ніколи не дається через водне хрещення, жодного разу після другого розділу Діянь, у жодній надрукованій Біблії.
Існує необхідність покаяння. З позитивного погляду це означає зміну розуму, яка веде до зміни поведінки. Усі потребують покаяння, бо усі винні в очах Божих. У Євангелії від Луки 13:5 Господь каже: «Але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете». Після хрещення і спокуси в пустелі у Своїй найпершій проповіді Господь сказав: «Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне». У найпершій проповіді Іоанна Хрестителя Ізраїлю, після того, як час настав, кінець наближався і Месія мав скоро прийти, Іоанн Хреститель сказав: «Покайтеся» (Мф. 3:2). Покаяння приходить перед вірою: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1:15). Покаяння приходить раніше прощення: «В щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами…» (Лк. 24:47). Покаяння і прощення гріхів має проповідуватися в усіх народах, а не тільки Ізраїлю.
Це пояснює, чому Бог повинен був втрутитися і поправити Симона Петра в 10-му розділі Діянь, коли він почав проповідувати іншим народам, а не Ізраїлю. Симон Петро вже готовий був застосувати свою єврейську формулу спасіння з Діянь 2:38 у випадку з Корнилієм, коли Господь перервав проповідь і показав, що Діяння 2:38 вже більше не є способом отримання Духа Святого (Діян. 10:44-45). Петро, керуючись наявною в нього в той час інформацією, вчинив правильно, зробивши те, що Бог йому сказав, але Бог мав дати йому додаткову інформацію. Тому не спасенні старійшини і пастори намагаються учити свою паству тому, що план спасіння міститься в Діяннях 2:38, тоді як Бог вже змінив цей план.
Якщо вам це здається дивним, я б порадив вам вивчати Біблію, замість того щоб сидіти і чухати голову. У Своїх діяннях з Ізраїлем Бог незмінний (Мал. 3:6). «Бо дари і покликання Божі непорушні» (Рим. 11:29). У той же час, Бог часто змінює Свої методи. Він зцілив одну сліпу людину слиною і брудом, але у випадку з іншою людиною Він просто торкнувся її очей, а з третьою просто заговорив (Ін. 9:6, Мф. 9:29, Мк. 10:52). Один не зцілився від сліпоти, поки не залишив Христа і не пішов своїм шляхом. У Діяннях 2:38 Симон Петро, проповідуючи перед обрізаними євреями, які дотримувались суботи, поклонялися в храмі, утримувалися від свинини, казав їм, що єдиним шляхом отримання Святого Духа є покаяння і хрещення в ім’я Ісуса Христа. Коли він йде і проповідує те ж саме іншим народам, відповідно до заповіді в Луки 24:47, то Господь перериває його проповідь і показує йому, кажучи, що Він не має справи з іншими народами так само. Жоден язичник в історії всесвіту ніколи не був спасенний відповідно до Діянь 2:38. Немає жодного випадку в Новому Завіті, коли язичнику б сказали: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів» (Діян. 2:38). Жодного.
Ви можете заперечити: «Але мені це проповідували усе життя». Ви живете в період Лаодикійської церкви, у століття, коли проповідники не вивчають Слово Боже, не вірять у нього, а коли проповідують, то перекручують і заплутують, щоб воно відповідало їх власним переконанням. Ви не живете у великий період відродження і вивчення Біблії. Ці маленькі, вихолощені книжечки, які люди читають по всій країні не є Біблією. Ви запитаєте: «А звідки ви знаєте?» Я знаю, бо бачу, що люди отримують після їх читання. Кожен, хто уміє читати, знає, що жоден язичник ніколи не був спасенний відповідно до Діянь 2:38. Кожен, хто уміє читати на рівні третього класу, знає це. Коли язичники були врятовані в 10-му розділі Діянь, після проповіді Симона Петра, то вони отримали обіцяння Святого Духа за вірою, перед водним хрещенням (Діян. 10:44-48). І не було жодного язичника до цього моменту і з того часу, врятованого відповідно до Діянь 2:38. У Діяннях 2:38 Петро у своїй проповіді Ізраїлю говорить про покаяння єврейського народу за відкидання Месії. А для інших народів це означає покаяння і прощення гріхів, що проповідується в Христове ім’я (Діян. 10:43), а також прийняття язичниками обіцяння Святого Духа вірою (Гал. 3:14).
[1] Сотеріологія – наука про спасіння душі, тобто отримання праведниками блаженства в потойбічному світі
