«Близько опівночі Павло і Сила, молячись, прославляли Бога; в’язні ж слухали їх. Раптом стався великий землетрус, так що захиталася основа в’язниці; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли. В’язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, вихопив меч і хотів накласти на себе руки, думаючи, що в’язні втекли…» (Діян. 16:25-27), – комусь може здатися, що скоїти самогубство лише тому, що через землетрус втекли доручені твоїй охороні в’язні – це надмірно. Проте ми живемо в зовсім інші часи, які освітлені тисячолітньою євангельською проповіддю, тому судимо з тих позицій, про які багато тисяч років ніхто не здогадувався. Милосердя принесла саме Блага Звістка, власне за проповідь якої Павло із Силою постраждали та без якогось з’ясування причин були запроторені до в’язниці.
Але Павло і Сила не нарікали на долю, а прославляли Бога. І Його було за що прославляти, адже в дії був рятівний Божий план, про який благовісники добре пам’ятали. Напевно, вони не знали, що наступним врятованим буде саме той в’язничний сторож, який перед тим «ноги їхні забив у колоду» (Діян. 16:24), чим завдав апостолам чимало болю. Але на їхню честь вони зосередилися на головному: не на собі, не на своїх стражданнях, а на приведенні в дію Божого плану зі спасіння грішників, адже Павло пам’ятав те видіння, в якому «один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: “Прийди до Македонії і допоможи нам”» (Діян. 16:9). Таке не забудеш.
Але яким же чином вони в кайданах могли приводити в дію рятівний Божий план? – Прославляючи Бога, відсунувши на задній план власні проблеми та негаразди. Лише за такого ставлення Господь готовий співпрацювати з нами в справі спасіння заблукалих грішників. І тоді кайдани, які не давали нам рухатися, раптом впадуть, і все перешкоди, які заважали нам у поширенні Благої Звістки, невідомо кудись зникнуть, а люди, які, здавалося, ніколи не задумувалися над духовними речами, першими звернуться до нас з важливим запитанням: «Що мені робити, щоб спастися?» (Діян. 16:30). Запитають, навіть не уявляючи, що являє собою Боже спасіння, проте ставши частиною рятівного Божого плану.
